Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Як не стати колаборантом?
Вікторія Ганжело, юрист, ЮФ "Правовий Альянс"

Війна є чи не найкращим каталізатором для виявлення проблем у суспільстві та, відповідно, прогалин у законодавстві, що потребують швидкого й ефективного реагування з боку законодавчої влади.

Так, нещодавно Кримінальний кодекс України (далі – КК України) був доповнений ст. 111-1 ("Колабораційна діяльність") згідно із Законом України від 03.03.2022 р. № 2108-IX.

Ця стаття містить 8 частин, кожна з яких – по декілька складів кримінальних правопорушень, а також примітку. Змістовно криміналізовані діяння, що є проявом колабораційної діяльності, подібні до діянь, які слід вважати державною зрадою відповідно до ст. 111 КК України. Однією з розмежувальних ознак цих складів є період учинення діяння – до окупації території (державна зрада) або після окупації (колабораціонізм). Водночас цю ознаку не можна вважати універсальною, тобто застосовною до всіх випадків.

Проблема колабораціонізму, тобто співпраці населення держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників, не є новою. Уперше цей термін використано генералом Анрі Петеном, який очолював режим Віші та закликав французів до співпраці з нацистською Німеччиною (фр. "J'entre aujourd'hui dans la voie de la collaboration...", 30.10.1940)1.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%BC

Опісля цього поняття "колаборант" стало загальноприйнятим на територіях усіх держав.

Своєю чергою, до початку повномасштабної російсько-української війни колабораціонізм як такий не був криміналізований в Україні, хоча гостра потреба постала ще у 2014 році, коли росія стала загарбником на частині української державної території. Однак уже зараз ст. 111-1 КК України активно застосовується органами досудового розслідування та прокуратури2, а тому актуальним є роз'яснення її змісту для пересічної особи, яка може стати суб'єктом цього правопорушення.

https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3440156-na-lugansini-se-patom-policejskim-povidomili-pro-pidozru-u-kolaboracii-z-rf.html

У вказаній частині статті передбачена низка альтернативних складів правопорушень, а саме:

1) публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України;

2) публічне заперечення громадянином України встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України;

3) публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора;

4) публічні заклики громадянином України до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора;

5) публічні заклики громадянином України до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України.

Кожне з перелічених вище діянь є альтернативним, тобто вчинення навіть одного з них слугуватиме підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Зауважимо: такою особою (суб'єктом кримінального правопорушення) є лише громадянин України. Окрім цього, дії особи мають бути лише умисними, тобто остання усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння та все одно бажає його вчинення.

Ознака публічності діяння (публічні заклики чи заперечення) розкрита в п. 1 примітки до ст. 111-1 КК України, де зазначено, що публічним вважається поширення закликів або висловлення заперечення до невизначеного кола осіб, зокрема в мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації. Якщо брати до уваги практику застосування ст. 110 КК України, то для публічності закликів або заперечень важлива їх масовість, яку встановлюють окремо в кожному випадку з огляду на місце, час, спосіб закликів (заперечень) та коло адресатів, які сприйняли чи могли сприйняти їх. Тобто якщо вдома на кухні ви висловите своїй дружині/чоловіку позицію щодо відсутності збройної агресії росії, то це буде аморально, але не протиправно.

Під тимчасово окупованою територією варто розуміти будь-яку територію, що окупована державою-агресором (як опісля 24.02.2022, так і до цього). Це відповідає ст. 3 Закону України № 1207-VІІ й Указу Президента України № 32/2019. При цьому здійснення публічних заперечень щодо окупації цієї території до 15.03.2022 не розглядатимуть як колабораційну діяльність, оскільки такі норми КК України не мають зворотної сили.

Під державою-агресором варто розуміти російську федерацію, що відповідає постанові ВР України від 27.01.2015 р. № 129-VІІІ, Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 64/2022, затвердженому Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, а також нещодавньому рішенню Міжнародного Суду ООН від 16.03.2022 р.

Під збройною агресією варто розуміти застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Які дії є актами збройної агресії, визначено ст. 1 Закону України від 05.10.2000 р. № 2020-III.

Під окупаційною адміністрацією відповідно до Закону України від 18.01.2018 р. № 2268-VIII варто розуміти державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, і підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Усі правопорушення за ч. 1 ст. 111-1 КК України є найменш тяжкими (проступками), за вчинення яких передбачено відповідальність у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років. Такий тривалий строк є винятковим для цього виду санкції відповідно до ч. 1 ст. 55 КК України.

У вказаній частині статті криміналізовано добровільне зайняття громадянином України посади, не пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у т. ч. в окупаційній адміністрації держави-агресора.

Першою ознакою є добровільність – тобто особа за власною волею, без примусу до здійснення цього обійняла посаду в органах влади, створених, умовно кажучи, окупантом.

Другою ознакою є характер зайнятої посади, яка обов'язково має бути некерівною, – тобто це лінійний працівник, позбавлений організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків.

З огляду на положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 р. № 5:

– організаційно-розпорядчі обов'язки – це обов'язки зі здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності;

– адміністративно-господарські обов'язки – це обов'язки з управління чи розпорядження державним, колективним або приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо).

Третьою ознакою є зайняття посади лише на тимчасово окупованій території.

У разі якщо особа добровільно займає в незаконних органах влади керівну посаду або ж обіймає посаду в незаконних правоохоронних чи судових органах, її дії будуть кваліфіковані за іншими частинами цієї статті, а саме ч. 5 та ч. 7 ст. 111-1 КК України відповідно.

За вчинення діяння, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України, що також є проступком, наставатиме відповідальність у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років із конфіскацією майна або без такої.

У вказаній частині статті передбачено два альтернативних склади правопорушення, а саме:

1) здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, установленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України (мета є альтернативною);

2) дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.

Метою ч. 3 ст. 111-1 КК України є запобігання поширенню у закладах освіти пропагандистської антиукраїнської політики, що є одним з основних заходів боротьби росії з українською державністю. Суб'єктом цього злочину є лише громадянин України.

Водночас варто розмежовувати здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України (ч. 3 ст. 111-1 КК України) з безпосередньо публічними закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту (ст. 436 КК України). Хоча межа між цими правопорушеннями тонка, однак вона є. Якщо перше діяння переважно спрямоване на схвалення дій агресора, їх виправдання та зменшення спротиву серед молодого покоління, то друге – на безпосереднє залучення осіб до ведення війни.

За вчинення діяння, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК України, наставатиме відповідальність у вигляді виправних робіт на строк до 2 років або арешту на строк до 6 місяців, або позбавлення волі на строк до 3 років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років. Таким чином, будь-яке із діянь за ч. 3 ст. 111-1 КК України є нетяжким злочином.

У цій частині криміналізовано декілька складів правопорушень, а саме:

1) передання матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора;

2) провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у т. ч. окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Кожне із цих діянь може бути вчинено будь-якою особою незалежно від громадянства, а також незалежно від місця вчинення (на тимчасово окупованій території чи ні).

Для застосування понять збройне та воєнізоване формування можна використовувати примітку до ст. 260 КК України, зокрема:

– під збройними формуваннями варто розуміти воєнізовані групи, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю;

– під воєнізованими формуваннями – формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка.

Такі формування мають бути або незаконно створеними на тимчасово окупованій території, або ж формуваннями держави-агресора.

Щодо другого виду діяння слід зазначити: відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України господарською діяльністю є діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Тобто це може бути будь-яке виконання робіт, надання послуг чи постачання товару незаконним органам влади, створеним на тимчасово окупованій території, або державі-агресору, якою є російська федерація.

При цьому, на нашу думку, під державою-агресором слід розуміти лише російську федерацію як державу (її органи влади), не беручи до уваги юридичні особи (їх філії, представництва), засновником (учасником, акціонером) або бенефіціаром яких є остання. Оскільки відповідно до Закону України від 03.03.2022 р. № 2116-IX російська федерація та вказані вище юридичні особи (резиденти) термінологічно розмежовані.

За провадження господарської діяльності із забороненими суб'єктами нестиме відповідальність особа, яка діяла від імені суб'єкта господарювання на час проведення переговорів чи укладення договору тощо (зазвичай – керівник підприємства). Пособниками в учиненні цього злочину можуть бути й інші працівники, які надавали матеріальну чи інформаційну підтримку.

За вчинення діяння, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, наставатиме відповідальність у вигляді штрафу до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від 3 до 5 років. Обов'язковими додатковими покараннями є позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та конфіскація майна. Указаний злочин є нетяжким.

У вказаній частині статті передбачено чотири альтернативні склади правопорушення, а саме:

1) добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у т. ч. в окупаційній адміністрації держави-агресора,

2) добровільне обрання до таких органів;

3) участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території;

4) публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території.

Суб'єктом злочину є громадянин України. Перший вид діяння суміжний з описаним у ч. 2 ст. 111-1 КК України (див. вище). Єдиною істотною відмінністю є зайняття особою керівної посади, що пов'язана з виконанням адміністративно-господарських або організаційно-розпорядчих функцій.

Добровільне обрання до органів влади, створених на тимчасово окупованій території, у т. ч. в окупаційній адміністрації держави-агресора, може відбуватись як у прямий спосіб (шляхом голосування населення), так і в непрямий (обрання певним органом).

Важливим і для першого виду діяння, і для другого є їх учинення на тимчасово окупованій території України. Це має значення і для третьої форми – участі в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території. При цьому публічні заклики можуть бути вчинені й за межами тимчасово окупованої території.

За вчинення діяння, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, наставатиме відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої. Цей злочин є тяжким.

У цій частині криміналізовано декілька складів правопорушень, а саме:

1) організація та проведення заходів політичного характеру (з'їзди, збори, мітинги, походи, демонстрації, конференції, круглі столи тощо);

2) здійснення інформаційної діяльності (створення, збирання, одержання, зберігання, використання та поширення відповідної інформації) у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України;

3) активна участь у таких заходах (проста присутність на заході не є злочином).

Суб'єктом кожного із цих злочинних діянь є будь-яка особа незалежно від громадянства. Важливим для кваліфікації за цією частиною є відсутність ознак державної зради. Оскільки склад цього злочину є дуже подібним до державної зради, то під час кваліфікації відповідного діяння передусім варто з'ясувати наявність ознак державної зради, зокрема:

– громадянство України,

– інформаційний чи фізичний перехід на бік ворога,

– шпигунство,

– надання іноземній державі чи організації допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Так, державним зрадником може бути лише громадянин України, тоді як колаборантом за певними складами правопорушень – й інші особи. Колабораційна діяльність учиняється лише відносно держави-агресора, тоді як державна зрада – відносно будь-якої іноземної держави.

За вчинення діяння, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, наставатиме відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років. Необов'язковим додатковим покаранням є конфіскація майна особи. Цей злочин є особливо тяжким.

У вказаній частині статті передбачені чотири альтернативні склади правопорушення, а саме:

1) добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території;

2) добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території;

3) добровільна участь громадянина України у збройних формуваннях держави-агресора;

4) надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України й інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України.

Суб'єктом злочину є громадянин України.

Перший вид діяння є суміжним із діяннями, передбаченими ч. 2 і ч. 5 ст. 111-1 КК України. При цьому, вважаємо, якщо особа обіймає посаду в незаконних судових або правоохоронних органах, безпосередньо пов'язану з виконанням функцій цих органів – здійснення правосуддя або правоохоронної діяльності, то дії такої особи слід кваліфікувати за ч. 7 ст. 111-1 КК України. В іншому випадку – за ч. 2 ст. 111-1 КК України (наприклад, особа є прибиральницею в незаконно створеному суді).

Другий вид діяння (добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території) є суміжним із діянням, передбаченим ч. ч. 1, 2 ст. 260 КК України (участь у діяльності не передбачених законом воєнізованих / збройних формувань). Пропонуємо розмежовувати їх за територією вчинення. Якщо особа добровільно бере участь у такому формуванні на тимчасово окупованій території, тоді слід кваліфікувати за ст. 111-1 КК України. В іншому випадку – за ст. 260 КК України. При цьому важливою ознакою є добровільність участі.

Четверта форма діяння за ч. 7 ст. 111-1 КК України передбачає широкий спектр дій, а тому може включати і діяння, передбачені попередніми частинами (скажімо, збір і надання інформації), що може створювати проблеми у кваліфікації. Своєю чергою, для цієї форми діяння є важливим спрямованість на надання допомоги у веденні саме бойових дій.

За вчинення діяння, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, наставатиме відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої. Цей злочин є особливо тяжким.

У формулюванні цієї частини зроблено помилку в нормотворчій техніці. Оскільки законодавець неправильно визначив кваліфікований склад злочину, покликавшись не на діяння, передбачені ч. ч. 5–7 статті, що призвели до загибелі людей або тяжких наслідків, а на осіб, які зазначені у ч. ч. 5–7 статті. Таким чином, згідно із ч. 8 ст. 111-1 КК України може бути притягнено особу за вчинення будь-яких дій, що призвели до загибелі людей або тяжких наслідків. З огляду на це дана частина не може бути застосована, допоки в неї не будуть внесені відповідні зміни. При цьому в разі, якщо дії, передбачені у ст. 111-1 КК України, призвели до загибелі людини або настання тяжких наслідків, такі наслідки мають бути кваліфіковані окремо (тобто за сукупністю).

Принагідно завважимо: для тлумачення окремих конструкцій, застосованих законодавцем у цій статті, суттєве значення матиме судова практика. Водночас сподіваймося на якомога меншу кількість випадків, що слугуватимуть підставою для створення цієї судової практики за ст. 111-1 КК України.

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2022

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua