Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Воєнний стан: спроба відповідей на спірні питання
Андрій Гук, партнер, Юридичної фірми "Анте"

Чому Україна не оголосила війну?

Відповідно до Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави чи будь-яким іншим чином, несумісним зі Статутом ООН. Застосування збройної сили державою першою є достатнім свідченням акту агресії.

У статті 3 вказаної Резолюції передбачено, що незалежно від оголошення війни певні дії вважаються актом агресії. Серед таких дій зазначено блокаду портів і узбережжя держави збройними силами іншої держави, напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти іншої держави (пункти "с" і "d" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року).

У рішенні Ради національної безпеки і оборони України "Щодо надзвичайних заходів із забезпечення державного суверенітету і незалежності України та введення воєнного стану в Україні" від 26.11.2018 р., яке введено в дію Указом Президента України від 26.11.2018 р. № 390/2018, зокрема в пункті 1 констатовано, що дії Російської Федерації проти кораблів Військово-Морських Сил Збройних Сил України, що мали важкі наслідки, становлять злочин збройної агресії і підпадають саме під зазначені вище пункти "с" і "d" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року.

Аналогічне до норм Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року визначення агресії міститься і в Законі України "Про оборону України".

Оголошення війни зазвичай передує акту агресії і сприймається в міжнародному праві як дія агресора чи держави, яка має намір вчинити акт агресії (першою чи другою).

Іронічно, що каталізатором прийняття ІІІ Гаазької конвенції про відкриття військових дій 1907 року стала Російсько-японська війна 1904 – 1905 років, яку розпочала Японія без попереднього оголошення війни. Тоді Росія зазнала важкої поразки. Відповідно до статті 1 цієї Конвенції воєнні дії між державами не повинні починатися без попереднього й недвозначного попередження, яке матиме або форму мотивованого оголошення війни, або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. А згідно зі статтею 2 Конвенції про стан війни необхідно без затримок сповістити нейтральні держави.

В Україні оголошення війни – це окреме від затвердження воєнного стану повноваження Верховної Ради України за поданням Президента України (пункт 9 статті 85 Конституції України).

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про оборону України" у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Держави повинні утримуватися від застосування сили чи інших дій, несумісних зі Статутом ООН. Застосування сили чи початок воєнних дій може бути законним лише у двох випадках: самозахист чи схвалення ООН. Прикладом такого схвалення є війна в Перській затоці 1991 року, схвалена Резолюцією 678 від 29 листопада 1990 року, яка за самою своєю суттю була ультиматумом Іраку з умовним оголошенням війни.

Після Другої світової війни відомо 11 випадків прямих воєнних конфліктів, у яких були офіційні оголошення війни чи оголошення наявності стану війни. І в більшості випадків війну не оголошували, а сповіщали про наявність стану війни. Останній випадок – оголошення Єгипту про наявність стану війни з Ісламською державою.

Україна ж опинилася в ситуації, коли Російська Федерація першою відкрито під своїм прапором атакувала українські кораблі. Відповідно, в України виникло право на самозахист, про що наголошував у своїх заявах Президент України. Оголошувати війну в таких умовах не тільки не має сенсу, а й суперечить суті стану самозахисту, у якому перебуває Україна.

Верховна Рада України окремою постановою від 26.11.2018 р. № 2632-VIII затвердила Звернення до ООН, ЄС, національних парламентів держав світу, яким сповістила нейтральні держави про те, що Російська Федерація вчинила збройний напад і такі дії є актом агресії проти України відповідно до статті 2 Статуту ООН і положень Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року. Також у Зверненні зазначено, що такі дії є продовженням збройної агресії проти України, що розпочалася 20 лютого 2014 року (окупація Криму та окремих районів Донецької і Луганської областей). Самою своєю суттю таке Звернення констатує те, що Російська Федерація є порушником Статуту ООН, агресором, а Україна має право на самозахист.

Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У міжнародному праві заяви офіційних осіб держави мають важливе значення і за певних умов є джерелом права.

Президент України та Міністр закордонних справ України чітко заявили про те, що Україна не оголошує стан війни, залишає за собою право на самозахист і не відмовляється від намірів мирного врегулювання спорів, що є обов'язком відповідно до Статуту ООН.

Таким чином, в умовах, коли проти України Російська Федерація першою застосувала військову силу без оголошення війни, пропозиція щодо введення воєнного стану без оголошення війни з боку України видається обґрунтованим рішенням. При цьому введення воєнного стану без оголошення війни з боку України не є порушенням законодавства та не є перешкодою для будь-яких міжнародно-правових наслідків. Акт агресії визнають таким незалежно від оголошення війни, а органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, уживають заходів для відсічі агресії (стаття 4 Закону України "Про оборону України").

Які відмінності акту агресії РФ від раніше вчинених?

Чому не було введено воєнний стан раніше?

Попередні акти агресії Російської Федерації мали, як зараз прийнято називати, "гібридний" характер. У контексті міжнародного права – спірний характер. Україна змушена доказувати попередні акти агресії з боку Російської Федерації, прив'язку конкретних дій до держави Російська Федерація. І це дуже непросте завдання, як бачимо це з перебігу заяв сторін у Міжнародному суді ООН, де Україна вже зустрілася в битві правових позицій з агресором.

Анексія АР Крим, перебування на тимчасово окупованій території України військових РФ, постріл із системи "БУК", що є на озброєнні Російської Федерації, – це також акти агресії, однак такі, що потребують доказування їх належності державі-агресору. Поки що не доведено остаточно й безспірно, що саме посадові особи чи військові РФ відповідальні за дії екіпажу "БУК", а "зелені чоловічки" не мали розпізнавальних знаків.

Зараз же військову силу застосували військові Російської Федерації відкрито під прапором цієї держави. Тобто є безспірні докази акту агресії проти України саме держави Російська Федерація.

Варто окремо зазначити, що відповідно до статті 5 згаданої вище Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року жодні мотиви будь-якого характеру – політичного, економічного, військового чи іншого характеру – не можуть бути виправданням агресії.

Агресивна війна є злочином проти міжнародного миру. Агресія тягне за собою міжнародну відповідальність. Жодне територіальне надбання чи особлива вигода, отримані внаслідок агресії, не є і не можуть бути визнані законними. Тому виправдання, які звучать із боку Російської Федерації, по суті, не мають значення в контексті кваліфікації її дії як акту агресії.

В Указі Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 26.11.2018 р. № 393/2018 зазначено сукупність послідовних причин для введення воєнного стану саме зараз і наведено послідовний перелік актів агресії:

"У зв'язку з черговим актом збройної агресії з боку Російської Федерації, що відбувся 25 листопада 2018 року у районі Керченської протоки проти кораблів Військово-Морських Сил Збройних Сил України, що мав важкі наслідки, іншими агресивними діями Російської Федерації в Азовському та Чорному морях, наявною загрозою широкомасштабного вторгнення в Україну збройних сил Російської Федерації, на тлі окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та частини Донецької та Луганської областей, небезпекою державному суверенітету та незалежності України, її територіальній цілісності, з метою створення умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень, необхідних для відсічі збройній агресії та забезпечення національної безпеки...".

Недосконалість законодавства щодо правового режиму воєнного стану (як стверджують окремі коментатори) не могла стати перешкодою для введення воєнного стану раніше. Адже попередній Закон України "Про правовий режим воєнного стану" мало чим відрізняється від нині чинного Закону 2015 року. В обох законах можливо вводити воєнний стан на окремій місцевості, схожа й процедура (РНБО – Президент України – ВРУ), схожі й інші положення.

Справді, політичні, економічні, військові та інші умови (у тому числі й "гібридність" дій РФ) не призвели до введення воєнного стану раніше, проте для відсічі ворогу були застосовані інші заходи. Також можемо пригадати відоме засідання РНБО, де лише Голова РНБО проголосував за введення воєнного стану. Але в жодному разі невведення воєнного стану раніше не може бути виправданням його невведення в умовах, які склалися після 25 листопада 2018 року. Ба більше, важко уявити негативні наслідки як на міжнародній арені, так і у вигляді подальших дій агресора, якби ВРУ не підтримала Президента України чи якби Україна не зреагувала на відкриту агресію введенням воєнного стану.

Саме після подій 25 листопада 2018 року виникла сукупність актів агресії Російської Федерації й загроза, яку не можна було залишити без реакції у вигляді максимальної мобілізації міжнародної спільноти шляхом оголошення воєнного стану в Україні та звернення до нейтральних держав з акцентованою позицією самозахисту. Оголошення Україною воєнного стану значною мірою є дією, спрямованою на міжнародні відносини, і тут Україна демонструє досить чіткі й послідовні заяви та мотивування, які відповідають нормам міжнародного права і відкривають широке поле можливостей для тиску на агресора та його стримування.

Однак щодо внутрішнього змісту воєнного стану, дотримання законності та процедури його введення й ефективності подальшої реалізації є значно більше запитань, що потребують пояснень і відповідей.

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2022

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua