Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Як уникнути подвійного стягнення в іпотечних спорах: практичний кейс
Дар’я Тарасенко, адвокат

До 2018 року відбувалися дебати щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки після винесення судового рішення про стягнення суми боргу за відповідним договором позики. Судова практика з цих питань сталою не була, і в реєстрі можна знайти протилежні за своїми висновками судові рішення, у тому числі касаційної інстанції.

Умовну крапку поставив у 2018 році Верховний Суд. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.09.2018 р. у справі № 921/107/15-г/16 сформулювала такий висновок:

"...наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством".

А ще через кілька днів Верховний Суд у постанові в іншій справі розтлумачив, як у таких випадках слід діяти боржникові, щоб не опинитись у ситуації, що він і прав на іпотечне майно позбавиться, і суму боргу за рішенням суду сплатить. Отже, у постанові від 27.09.2018 р. у справі № 910/23408/17 Верховний Суд зазначив: "у разі якщо обов'язок боржника буде відсутній у зв'язку з його припиненням, за зверненням боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, і у такому випадку виключаються підстави для подвійного стягнення відповідних сум заборгованості".

Саме з таким кейсом до нас і прийшов клієнт. Після винесення судом рішення про стягнення суми заборгованості за договором позики кредитор звернувся до виконавчої служби для примусового виконання судового рішення, потім відступив свої права вимоги за іпотечним договором іншій особі, яка зі свого боку в позасудовому порядку звернула стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за собою права власності. Так наш клієнт і квартири позбавився, і мав борг за виконавчим провадженням на повну суму позики.

За підказкою Верховного Суду було прийнято рішення подавати до суду, що виніс рішення про стягнення заборгованості за договором позики, заяву про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Судову практику про застосування цього механізму саме в таких випадках ми не знайшли, тож вирішили "протоптувати доріжку" самотужки. Своїм досвідом і бажаємо поділитись.

Одразу спойлер: справу в суді першої інстанції ми програли, але виграли в апеляції. Маємо надію, що інформація, наведена в цій статті, допоможе адвокатам в аналогічних кейсах уникнути тих непорозумінь, що виникли у нас в суді першої інстанції.

Номер нашої справи – 644/1422/14-ц, і всі судові рішення, про які ми згадуватимемо, можна знайти в системі аналізу судових рішень Verdictum (http://verdictum.ligazakon.net/result?p=1&c=30&case_num=644%2F1422%2F14-%D1%86) і в реєстрі.

Заяву ми подали до суду, який видав виконавчий документ. У заяві просили визнати виконавчий лист № 644/1422/14-ц, виданий 16.07.2014 Орджонікідзевським районним судом м. Харкова (боржник – Особа_2), про стягнення солідарно з Особа_1, Особа_2, Особа_3 на користь Особа_4 заборгованості на загальну суму 573665,48 грн, таким, що не підлягає виконанню.

Власне, заяви ми подали дві, оскільки солідарні зобов'язання за договорами позики та іпотеки були у трьох осіб, і щодо двох із них були виконавчі провадження. Але не будемо плутати читачів та наведемо узагальнену картину.

До заяви додали копію договору іпотеки (оскільки його не було в матеріалах справи про стягнення суми боргу за договором позики), копію договору про відступлення права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора, інформаційну довідку на підтвердження факту звернення стягнення на предмет іпотеки (перехід права власності на іпотечну квартиру до нового кредитора), а також копії постанов виконавчого провадження.

Крім стягувача за виконавчим провадженням (позивача у справі – первісного кредитора) у заяві також зазначили заінтересованих осіб – нового кредитора та виконавчу службу.

Судовий збір за подання заяви не сплачували, оскільки законодавством сплати судового збору за подання такої заяви не передбачено.

Хоча заяви й розглядали в межах тієї самої судової справи, за якою є рішення про стягнення заборгованості, але кожній заяві було присвоєно свій номер провадження, і матеріали "основної" справи до рук суддів не потрапили, що створювало певні незручності. Наступного разу, мабуть, одразу проситимемо суд витребувати (у самого себе?) матеріали "основної" справи.

Каменем спотикання став предмет доказування.

Вважаємо, що предметом доказування є:

– припинення зобов'язань за договором позики (про це докладніше поговоримо далі);

– факт видачі судом виконавчого листа.

У нашому випадку суд першої інстанції помилково вважав, що заявник має довести факт дійсного фізичного існування виконавчих листів і надати їх до суду. Власне, це стало однією з підстав відмови в задоволенні заяви судом першої інстанції. Але така позиція є помилковою.

Ситуація ускладнювалась тим, що в одному з двох випадків виконавчий документ було повернено стягувачеві без виконання на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 чинного на той момент Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.99 р. № 606-ХIV – через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення (аналогічна норма міститься і в п. 2 ч. 1 ст. 37 чинного наразі Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VIII). Про це ДВС винесла постанову, яку ми й подали до суду. Тобто теоретично виконавчий лист перебуває у стягувача (позивача у справі про стягнення боргу), але практично (знаючи реалії роботи ДВС та Укрпошти) до стягувача він міг не дійти. Суд зажадав від нас надати копію цього виконавчого листа і докази того, що він перебуває у стягувача.

Відповідно до положень ЦПК України та ч. 5 ст. 15 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавчий документ видається на користь чи в інтересах стягувача. Саме стягувач є суб'єктом отримання виконавчого документа та пред'явлення його до примусового виконання. Отримання виконавчого листа боржником неможливо. Процесуальним законодавством, а саме Розділом VI ЦПК України, що регулює процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), не передбачено вимоги додавати до заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий документ. Таким чином, фактичне існування виконавчого документа не входить до предмета доказування у справах про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Щодо припинення зобов'язання за договором позики, з цього питання у нас також виникли суперечки із судом першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд зазначив: "З урахуванням викладеного, не можуть бути взяті до уваги посилання представника заявника адвоката на ст. 36 Закону України "Про іпотеку", згідно з якою, якщо стягувачем було набуто право власності на предмет іпотеки за іпотечним договором, то вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання є недійсними. А саме, положеннями даної статті передбачено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання боржником – фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом пункту 14 Іпотечного договору від 19.07.2010 зобов'язання, забезпечене іпотекою, буде виконаним, якщо виконано в повному обсязі договір позики. Судом встановлено, що майнові зобов'язання боржників перед позикодавцем не задоволені в повному обсязі, а тому відсутні підстави вважати, що вони припинені".

Тобто суд вважав, що оскільки заявник не надав доказів того, що згідно з оцінкою на момент звернення стягнення вартість квартири перевищувала суму боргу (з урахуванням процентів та неустойки), відсутні підстави вважати, що зобов'язання за договором позики припинено.

І тут розберемося докладніше.

Норма, на яку посилається суд, справді у чинній редакції звучить так: "Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання:

боржником – фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя;

боржником – юридичною особою або фізичною особою – підприємцем є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя".

Але такої редакції норма, що міститься в ст. 36 Закону України "Про іпотеку", набула згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" від 03.07.2018 р. № 2478-VIII (введено в дію 04.02.2019).

На момент звернення стягнення на предмет іпотеки була чинною ст. 36 Закону України "Про іпотеку" з нормою в такій редакції:

"Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними".

Тобто до 04.02.2019 у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання ставали недійсними. Після 04.02.2019 правила гри змінено: якщо боржник є фізичною особою, зобов'язання припиняються, якщо договором не передбачено інше, якщо боржник є ФОП або юридичною особою – зобов'язання не припиняються, крім випадків, коли договором передбачено інше.

Тобто якщо іпотечним договором визначено, що він припиняється після оплати повної суми боргу, суттєве значення має дата звернення стягнення.

Якщо звернення стягнення відбулося до 04.02.2019, зобов'язання вважаються припиненими незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки суму боргу та чи міститься в договорі якась окрема умова щодо цього.

Якщо ж звернення стягнення (реєстрація права власності) відбулося після 04.02.2019, потрібно звертати увагу на умови договору. І якщо відповідна умова є, необхідно буде також доводити, що зобов'язання виконано в повному обсязі.

У нашому кейсі звернення стягнення відбулося 21.12.2016, і на той момент діяла норма про те, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними. Відповідно, у момент звернення стягнення зобов'язання припинилось.

І незважаючи на те, що 04.02.2019 норму змінено, на цій підставі зобов'язання знову виникнути не могло.

Відповідно, радимо колегам звертати увагу на дату звернення стягнення на предмет іпотеки. Якщо звернення стягнення відбулося до 04.02.2019, необхідно звертати увагу суду на необхідність застосування ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на дату звернення стягнення.

Також вважаємо за необхідне наголосити, що наведений вище алгоритм можна застосовувати не під час будь-якого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише під час позасудового.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 р. у справі № 334/7136/17 дійшов висновку, що наслідки, передбачені частиною четвертою статті 36 Закону України "Про іпотеку" у редакції до внесення змін Законом України від 03.07.2018 р. № 2478-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування", та аналогічні наслідки, передбачені частиною п'ятою статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції Закону України від 03.07.2018 р. № 2478-VIII (щодо фізичних осіб), про те, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними, застосовується до правовідносин іпотекодержателя та боржника, у яких стягнення на предмет іпотеки відбулось у способи, визначені статтею 36 Закону України "Про іпотеку", а саме: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки чи шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі.

Станом на день написання цієї статті за однією з двох заяв суд апеляційної інстанції виніс постанову, якою ухвалу суду першої інстанції скасовано, а заяву задоволено в повному обсязі – виконавчий лист визнано таким, що не підлягає виконанню.

Очікуємо на аналогічне рішення апеляційного суду і за другою заявою.

Щиро сподіваємось, що матеріали цієї статті будуть корисними для адвокатів в аналогічних справах.

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2022

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua