Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Цікаві судові кейси 2021 року
Олександр Ягодка, юрист

Аналізуючи логіку судових процесів, завжди вносиш більш чітке розуміння та ясність у певні аспекти своєї діяльності, звертаєш увагу на ефективні нововведення, відзначаючи для себе головне для подальшого використання на практиці.

Правозастосовна практика, зокрема, дає змогу виявити слабкі місця Кримінального процесуального кодексу України, що створюють певні складнощі у його застосуванні. Ми розібрали актуальні й цікаві судові кейси 2021 року.

1. На практиці, зокрема серед осіб, які здійснюють адвокатську діяльність, непоодинокі випадки погрози вбивством, але стаття 129 КК України часто не діє, оскільки правоохоронці через несумлінне ставлення до своїх обов'язків іноді не вважають за потрібне навіть допитати заявника. Зазвичай потерпілий не сприймає погрозу як реальну, а в оцінках слів і дій особи, яка погрожує, завжди є розумні сумніви, що погрози саме вбивством чи іншим насильством взагалі мали місце.

У ракурсі цього питання слушно буде згадати цікаве рішення ВС/ККС від 23.03.2021 р. у справі № 720/2182/18, у якому засуджена за розбій особа під час оголошення вироку погрожує вбивством, насильством сексуального характеру та іншим насильством судді та прокурору.

Врешті-решт особу було додатково засуджено за ст. ст. 345 і 377 КК України.

ВС звернув увагу на те, що погроза як злочин вважається закінченою з моменту сприйняття змісту погрози потерпілим. Для кваліфікації цих злочинів не має значення подальше здійснення чи нездійснення погроз, а їх реальність полягає в тому, що засудженого раніше неодноразово засуджували за насильницькі злочини.

Цікаве рішення, але конкретно в цьому випадку виникають питання щодо реальності погроз засудженого через оцінку реальності цих погроз потерпілими та відсутності розумного сумніву насамперед саме в них. Оскільки особу вже було позбавлено волі за розбій вироком суду, вона перебувала під вартою на момент погроз, а в залі суду був конвой.

2. Нерідко громадяни, надивившись детективів, вирішують самостійно викрити злочинця, але не здогадуються, що тим самим часто порушують норми кримінального процесу. Цікавим є судове рішення, у якому особа вирішила самостійно викрити злочинця, але отримані докази визнано недопустимими – рішення ВС/ККС від 15.06.2021 р. у справі № 305/2022/14-к.

У цій справі особа намагалась викрити працівника міліції у вчиненні злочину. Останній підшукував спільника для вчинення крадіжки з квартири. На диктофон було записано всі розмови з працівником міліції, під час яких обговорювались деталі вчинення крадіжки цінностей із квартири.

Після проникнення в квартиру працівника міліції затримав власник квартири і його знайомі. Дії міліціонера кваліфіковано за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 185 КК України. Але обвинуваченого було виправдано.

ККС послався на те, що відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках – на потерпілого. Обов'язок доказування належності й допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" таку діяльність здійснюють виключно оперативні підрозділи органів, визначених у ч. 1 цієї статті, а проведення її громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.

Записуючи на диктофон розмову з обвинуваченим, особа за власною ініціативою здійснювала оперативно-розшукову діяльність, що прямо заборонено законом. Оскільки фіксування розмов на диктофон здійснено без попереднього дозволу суду, висновок суду про те, що цими діями було порушено права обвинуваченого, є обґрунтованим.

3. Наступне рішення, на яке звернемо увагу, стосується визнання доказів, зібраних під час досудового розслідування, недопустимими рішення ВС/ОП ККС від 22.02.2021 р. у справі № 754/7061/15.

У разі якщо постанова про призначення прокурора відсутня або її не підписав керівник відповідного органу прокуратури – усі зібрані під його процесуальним керівництвом докази є недопустимими.

Це здавалося б логічним, оскільки, зважаючи на ст. ст. 36, 37 і 110 КПК України, іншої форми призначення прокурора законом не передбачено, але щодо цього питання існує різна судова практика. У зв'язку з цим виникла правова проблема, яку наразі вирішила Об'єднана Палата Верховного Суду України.

Отже, якщо в матеріалах досудового розслідування відсутня постанова про призначення прокурора або наявна, але не підписана, вважається, що процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснювала неуповноважена особа, яка не мала на те законних повноважень, а отже й зібрані під час його докази є недопустимими.

Аналогічним попередньому є рішення ВС/ККС від 03.03.2021 р. у справі № 522/11807/18. Ідеться, знову ж таки, про недотримання чіткого процесу з боку органів, що виконують функцію обвинувачення.

На жаль, на практиці непоодинокі випадки істотного порушення кримінального процесуального закону, які безпосередньо впливають на результат розгляду тієї чи тієї справи. Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

У справі № 522/11807/18 ВС звернув увагу також на те, що витяг з ЄРДР не може підміняти постанову прокурора, оскільки він не є кримінально-процесуальним рішенням, яке породжує правові наслідки з уповноваження прокурора на ведення справи.

4. У справі № 752/3218/20 від 01.07.2021 р. ККС висловив свої висновки про момент спливу строків досудового розслідування, а саме вирішив питання про те, чи входить стадія направлення обвинувального акта до суду до строків досудового розслідування.

У цій справі кримінальне провадження стосовно особи суд закрив на підставі п. 10 ч. 1, ч. 4 ст. 284 КПК України у зв'язку із закінченням строків досудового розслідування.

У своїй касаційній скарзі прокурор посилався на те, що чинне законодавство не містить чітко визначених строків на скерування обвинувального акта до суду та вказані строки мають відповідати вимогам ст. 28 КПК України щодо розумності строків. Фактично строк направлення обвинувального акта до суду не визначено, а рішення про завершення досудового розслідування прокурор прийняв у межах строку здійснення досудового розслідування разом із відкриттям матеріалів кримінального провадження стороні захисту для ознайомлення. На переконання прокурора, суд позбавлений можливості закрити кримінальне провадження з підстави закінчення строку досудового розслідування, оскільки згідно з п. 10 ч. 1, ч. 4 ст. 284 КПК України це є прерогативою прокурора.

Касаційний кримінальний суд із такими доводами прокурора не погодився і залишив касаційну скаргу без задоволення.

Нормами ч. 1 ст. 219 КПК України визначено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

При цьому згідно з п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК України досудове розслідування має бути закінчено протягом двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Повноваження суду закрити кримінальне провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України прямо встановлено статтею 314 КПК України.

Отже, направлення обвинувального акта до суду поза межами строків досудового розслідування тягне за собою закриття кримінального провадження.

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2021

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua