Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Наявні методи боротьби з корупцією. Національне агентство з питань запобігання корупції
Анастасія Гевчук, юрист, ЮКК "Де-Юре"

1. Методи боротьби з корупцією, їх види та практика країн світу

Методи боротьби з корупцією можна поділити на превентивні (ті, які застосовують ще до вчинення корупції та запобігають її) і каральні (які застосовують уже після вчинення корупційного правопорушення задля запобігання наступним).

До превентивних належать методи, за допомогою яких держава створює такі умови в законодавстві чи в системі державної влади, економіки, бізнесу, що корупція стає неможливою або ж зводиться до мінімуму в тій чи іншій сфері суспільного життя.

А каральні методи – це, коли за корупційні злочини та правопорушення карають високою мірою покарання. Водночас і ці методи можна вважати певною мірою превентивними, оскільки вони запобігають учиненню корупції в майбутньому через страх покарання.

Якщо звернутися до практики деяких держав світу, то кожна з них обирає свої методи, які будуть ефективні саме в її суспільстві. Наприклад, у Нідерландах уживають таких заходів для боротьби з корупцією:

1) звітування міністра внутрішніх справу щодо питань виявлення корупції;

2) система моніторингу джерел виникнення корупції;

3) основна форма покарання – заборона працювати в органах державної влади та втрата соціальних гарантій, наприклад пенсії;

4) реєстрація випадків корупції, учинених чиновниками;

5) проведення розслідувань ЗМІ.

В основу боротьби з корупцією в Німеччині покладено реєстр корумпованих фірм. Фірмі, унесеній до цього реєстру, не дають державних замовлень.

У Сінгапурі створено бюро з розслідування випадків корупції. Тут використовують:

1) щорічну звітність урядовців;

2) жорсткі покарання (були розслідування, ініційовані навіть проти близьких родичів прем'єр-міністра Сінгапуру);

3) міністрам і суддям установлено плату в розмірі 100 тис. дол. США на місяць.

2. Методи боротьби з корупцією в Україні. Аналіз профільного Закону "Про запобігання корупції"

Зважаючи на практику країн світу, Україна також впроваджує свої методи та способи боротьби з корупцією і активно діє в цьому напрямі в межах законодавства й диджиталізації відносин між громадянином і державною.

З 2014 року в Україні діє Закон України "Про запобігання корупції" (далі – Закон), яким чітко визначено поняття корупції та перелік осіб, що підпадають під дію цього Закону, а також певний перелік методів і способів, за допомогою яких відбувається боротьба з корупцією в Україні. Закон також передбачає орган влади, який реалізує антикорупційну політику в Україні, і визначає поняття корупційних правопорушень та правопорушень, пов'язаних із корупцією.

Першим кроком і методом боротьби з корупцією є метод запровадження антикорупційної політики, стратегії та програм для боротьби з корупцією в Україні.

Частиною 2 ст. 19 Закону  визначено, що антикорупційні програми мають передбачати:

визначення засад загальної відомчої політики щодо запобігання та протидії корупції у відповідній сфері, заходи для їх реалізації, а також для виконання антикорупційної стратегії та державної антикорупційної програми;

оцінку корупційних ризиків у діяльності органу, установи, організації, причини, що їх породжують, та умови, що їм сприяють;

заходи щодо усунення виявлених корупційних ризиків, осіб, відповідальних за їх виконання, строки та необхідні ресурси;

процедури щодо моніторингу, оцінки виконання та періодичного перегляду програм.

Разом із цим для запобігання вчиненню корупційних правопорушень розділом 4 передбачено такі методи, як:

– обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища;

– обмеження щодо одержання подарунків;

запобігання одержанню неправомірної вигоди або подарунка та поводження з ними;

– обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності;

– обмеження після припинення діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування;

– обмеження спільної роботи близьких осіб.

Однозначно ніщо не може існувати без фінансового контролю, або методу фінансового контролю.

У нашій державі це проявляється у вигляді подання декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у яких зазначають усю необхідну інформація та які підлягають опублікуванню, контролю та перевірці. За допомогою цих декларацій здійснюють моніторинг способу життя суб'єктів декларування.

Беззаперечно, методом боротьби є і захист викривачів корупції, що також передбачено Законом.

До інших механізмів запобігання і протидії корупції Закон зараховує:

заборону на одержання пільг, послуг і майна органами державної влади й органами місцевого самоврядування,

антикорупційну експертизу нормативних актів і проєктів нормативно-правових актів на чинники, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень.

Обов'язкову антикорупційну експертизу здійснює Міністерство юстиції України, крім антикорупційної експертизи проєктів нормативно-правових актів, унесених на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України, яку здійснює комітет Верховної Ради України, до предмета відання якого належить питання боротьби з корупцією.

Також може бути виконано спеціальну перевірку щодо осіб, які претендують на посади, що передбачають відповідальне або особливо відповідальне становище, а також посади з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджує НАЗК. Спеціальну перевірку здійснюють, зокрема, і щодо відомостей, поданих особисто.

Для запобігання корупції та швидшого її викриття у ст. 59 Закону згадано Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення.

Методом боротьби з корупцією є також і прозорість інформації у країні та доступ до неї. На сьогодні доступ до публічної інформації відкрито всім, хто письмово звернеться для її отриманням.

Варто згадати також, що боротьба з корупцією має відбуватися не лише в органах влади, а й у суспільному житті, у діяльності юридичних осіб приватного права. Зокрема, Закон передбачає затвердження юридичними особами антикорупційної програми, а також вимоги до такої програми.

І що найголовніше та перше – корупцію визначено правопорушенням, за яке особа несе відповідальність згідно із законом. А за вчинення корупційних або пов'язаних із корупцією правопорушень особи підлягають притягненню до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку. У разі вчинення від імені та в інтересах юридичної особи її уповноваженою особою кримінального правопорушення самостійно або у співучасті до юридичної особи у випадках, визначених Кримінальним кодексом України, застосовують заходи кримінально-правового характеру.

Для того щоб закон діяв, необхідно, щоб хтось його реалізовував, а тому в Україні є низка антикорупційних органів, а саме:

Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК),

Національне антикорупційне бюро України (НАБУ),

Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП),

Державне бюро розслідувань (ДБР) і

Вищий антикорупційний суд (ВАКС).

Сюди також можна додати Національну рада з питань антикорупційної політикиконсультативно-дорадчий орган при Президентові України, який дає рекомендації щодо напрямів розвитку антикорупційної політики України.

3. Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК)

Щодо Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК), то його статус визначає то й самий Закон України "Про запобігання корупції" в розділі 2.

Зокрема, НАЗК є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику. Національне агентство в межах, визначених цим та іншими законами, є відповідальним перед Верховною Радою України й підконтрольним їй і підзвітний Кабінету Міністрів України.

Незалежність НАЗК від впливу чи втручання в його діяльність гарантовано:

1) спеціальним статусом НАЗК;

2) особливим порядком добору, призначення та припинення повноважень Голови НАЗК;

3) особливим, установленим законом порядком фінансування та матеріально-технічного забезпечення;

4) належними умовами оплати праці Голови НАЗК, заступників Голови та службовців апарату НАЗК, визначеними цим та іншими законами;

5) прозорістю його діяльності;

6) в інший спосіб, визначений цим Законом.

Використання НАЗК в партійних, групових чи приватних інтересах не допускається. Крім того, заборонено діяльність політичних партій у НАЗК. А також заборонено втручання державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об'єднань, інших осіб у діяльність Національного агентства з виконання покладених на нього обов'язків.

Будь-які письмові чи усні вказівки, вимоги, доручення тощо, спрямовані до НАЗК чи його працівників, що стосуються повноважень Національного агентства, але не передбачені законодавством України, є неправомірними та не підлягають виконанню. У разі отримання такої вказівки, вимоги, доручення тощо працівник НАЗК невідкладно інформує про це в письмовій формі Голову Національного агентства.

НАЗК має такі повноваження:

– проведення аналізу:

• стану запобігання та протидії корупції в Україні, діяльності державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у сфері запобігання та протидії корупції;

• статистичних даних, результатів досліджень та іншої інформації стосовно ситуації щодо корупції;

– розроблення проєктів антикорупційної стратегії;

– формування та реалізація антикорупційної політики, розроблення проєктів нормативно-правових актів із цих питань;

– організація проведення досліджень з питань вивчення ситуації щодо корупції;

– здійснення моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і прирівняних до них осіб;

– координація та надання методичної допомоги щодо виявлення державними органами, органами влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування корупційних ризиків у своїй діяльності та реалізації ними заходів щодо їх усунення, зокрема й підготовки та виконання антикорупційних програм;

– здійснення контролю та перевірки декларацій суб'єктів декларування, зберігання й оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб'єктів декларування;

– затвердження розподілу коштів, виділених із державного бюджету на фінансування статутної діяльності політичних партій, відповідно до закону;

– отримання та розгляд повідомлень, здійснення співпраці з викривачами, участь у забезпеченні їх правового та іншого захисту; а також

– широке коло інших повноважень, що детальніше розкрито у ст. 11 Закону.

НАЗК має також певний ряд прав, визначених у ст. 12 Закону:

11) одержувати в установленому законом порядку за письмовими запитами від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань інформацію, зокрема й з обмеженим доступом, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

12) мати безпосередній автоматизований доступ до інформаційно-телекомунікаційних і довідкових систем, реєстрів, банків даних, зокрема й тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування, користуватися державними, у тому числі урядовими, засобами зв'язку й комунікацій, мережами спеціального зв'язку та іншими технічними засобами. Отримання інформації з Єдиного реєстру досудових розслідувань відбувається в порядку й обсязі, визначених спільним наказом НАЗК та Генерального прокурора.

Обробку такої інформації НАЗК здійснює з дотриманням законодавства про захист персональних даних і забезпечення таємниці, що охороняється законом;

21) отримувати інформацію з відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, зокрема й після внесення плати за отримання відповідної інформації, якщо таку плату вимагають для доступу до інформації;

3) залучати в установленому порядку до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань науковців, зокрема й на договірній основі, працівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

4) створювати комісії та робочі групи, організовувати конференції, семінари й наради з питань запобігання та протидії корупції;

5) ухвалювати з питань, що належать до його компетенції, обов'язкові для виконання нормативно-правові акти;

51) отримувати заяви фізичних та юридичних осіб про порушення вимог цього Закону, проводити за власною ініціативою перевірку можливих фактів порушення вимог цього Закону;

52) проводити перевірки організації роботи із запобігання та виявлення корупції в державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, юридичних особах публічного права та юридичних особах, зазначених у ч. 2 ст. 62 цього Закону, зокрема щодо підготовки та виконання антикорупційних програм, функціонування внутрішніх і регулярних каналів повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних із корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, захисту викривачів;

53) вносити приписи про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших вимог та обмежень, передбачених цим Законом, захисту викривачів;

54) отримувати від осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань письмові пояснення щодо обставин, які можуть свідчити про порушення правил етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших вимог та обмежень, передбачених цим Законом, щодо достовірності відомостей, зазначених у деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

55) отримувати від осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняних до них осіб, працівників юридичних осіб публічного права та юридичних осіб, зазначених у ч. 2 ст. 62 цього Закону, письмові пояснення стосовно обставин, що можуть свідчити про порушення вимог цього Закону щодо захисту викривачів;

56) звертатися до суду з позовами (заявами) щодо визнання незаконними нормативно-правових актів, індивідуальних рішень, виданих (прийнятих) з порушенням установлених цим Законом вимог та обмежень, визнання недійсними правочинів, укладених унаслідок вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення;

57) у разі встановлення ним доказів того, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула необґрунтованих активів або що такі активи набула інша особа за її дорученням чи в інших передбачених ст. 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, порушувати перед Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою або у визначених законом випадках – перед Офісом Генерального прокурора питання щодо звернення до суду з позовом про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;

11) затверджувати методологію оцінювання корупційних ризиків у діяльності органів влади, проводити аналіз антикорупційних програм органів влади та давати обов'язкові для розгляду пропозиції до таких програм;

111) ініціювати проведення службового розслідування, ужиття заходів для притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних або пов'язаних із корупцією правопорушень, надсилати до інших спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції матеріали, що свідчать про факти таких правопорушень;

112) складати протоколи про адміністративні правопорушення, зараховані законом до компетенції НАЗК, застосовувати передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення;

13) інші права, передбачені законом.

Керівництво діяльністю НАЗК здійснює його Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України в порядку, визначеному цим Законом.

ВИСНОВОК:

На завершення хочу виділити кілька методів боротьби з корупцією, які необхідні з огляду на реалії сьогодення та які водночас реалізовують в Україні не повною мірою:

– ухвалення надалі лаконічних і чітких законів, оскільки на цей час деякі законодавчі норми підлягають широкому тлумаченню та є неоднозначними;

– упровадження повної звітності урядовців і жорстке їх покарання за порушення такої звітності або невідповідність звітності закону;

– створення єдиного органу контролю над корупцією. На мою думку, на сьогодні органів надто багато й повноваження між ними розкидані, а підслідність правопорушень розсіяна;

– активна участь у заходах боротьби, запроваджених ООН, Радою Європи, Інтерполом та МВФ;

– виховання небайдужості до корупції з боку громадян і молодого покоління. Як свідчить практика багатьох країн, упровадження до шкільної програми предмета щодо шкідливості корупції створює правильні установки у свідомості та діяльності молодого покоління, яке й формує майбутню державу.

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2021

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua