Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Fair use по-українськи: головні міфи про використання об'єктів авторських прав
Дар'я Ганзієнко, старший юрист, INTEGRITES

За загальним правилом використання об'єкта авторського права здійснюють лише за згодою його автора та за відповідну плату. Проте реальність така, що твори часто використовують не подбавши про отримання згоди автора. В епоху диджиталізації у світі набула поширення доктрина добросовісного використання ("fair use"), яка в багатьох аспектах збігається з принципами та випадками вільного використання об'єктів авторського права, передбаченими Законом України про авторське право та суміжні права (далі – Закон № 3792-XII). Утім, українське законодавство в цьому питанні є надто деталізованим, що істотно звужує поняття добросовісного або вільного використання, не даючи йому додаткового тлумачення. Така надмірна деталізація, своєю чергою, тягне за собою не лише розбіжності в розумінні, що дозволено використовувати без дозволу, а що – ні, а й провокує спори між авторами та користувачами.

Наш інформаційний простір перенасичений презентаціями, електронними навчальними курсами, конференціями та форумами. На кожні фільм чи програму є сотні оглядів у YouTube (пригадаймо нещодавній скандал між каналом Geek Journal і "1+1"). У таких умовах принципи вільного використання об'єктів авторського права набули особливого значення. Що стрімкіше трансформуються креативні індустрії, то більше спорів виникає між авторами, які впевнені, що копірайт захищає від будь-якого використання їхніх творів, і користувачами, більшість яких переконані, що можна вільно використовувати будь-які авторські твори (головне, щоб не з комерційною метою), або ж узагалі сприймають такі твори як суспільне надбання, особливо якщо вони є доступними в Мережі. У цій статті поговоримо про найпоширеніші хибні думки щодо можливостей вільного використання об'єктів авторського права в Україні.

Хибна думка № 1: вільне використання твору завжди безоплатне

Вільне використання об'єктів авторського права означає їх використання без згоди автора. Проте таке використання може відбуватися як з виплатою винагороди автору, так і без неї. Зокрема, комерційне використання фонограм і відеограм (запис концерту, виконання пісні) та їх примірників допускається без згоди виробників таких фонограм, відеограм та їх виконавців, але з обов'язковою виплатою їм винагороди. Збирання винагороди за таке використання здійснюють організації колективного управління.

Перелік випадків вільного та безоплатного використання творів, який є вичерпним, передбачено ст. 444 ЦК України та ст. ст. 21 – 25 Закону № 3792-XII. Тому щоразу, використовуючи об'єкт авторського права без дозволу автора, передусім варто перевірити, чи підпадає це використання під вичерпний перелік, установлений законом, чи є воно безоплатним і яких додаткових вимог потрібно дотриматися (наприклад, зазначити автора та джерело запозичення) тощо.

Хибна думка № 2: вільне використання допускається лише з некомерційною метою

Абсолютно хибною є думка, що некомерційне використання чужих творів не є порушенням авторських прав. В Україні для вільного використання чужого твору некомерційна мета не вимагається законодавством і не є безумовною гарантією непритягнення до відповідальності особи, яка використала твір без дозволу автора.

Наприклад, у разі цитування твору без дозволу автора необхідно дотримуватися положень саме щодо обсягу цитування та характеру твору, для якого використано цитату, незалежно від того, використовують його з комерційною метою чи ні. Так само, і в разі вільного відтворення примірників твору для навчання ключовою умовою є відповідність обсягу такого відтворення навчальній меті.

Під час вирішення судових спорів щодо використання творів без згоди автора комерційний характер суд може розглядати як додатковий, але не основний критерій, що впливає на встановлення правомірності використання того чи іншого твору. Передусім суди беруть до уваги головну умову вільного використання твору – не завдавати шкоди та не обмежувати законні інтереси його автора.

Хибна думка № 3: зазначати ім'я автора – не обов'язково

Якщо ми цитуємо певного автора або використовуємо уривок з музичного чи відеотвору (пісня, фільм, передача тощо), необхідною умовою є зазначення імені автора та джерела цитування (запозичення). Найпростіший спосіб зазначити джерело – скористатися функцією гіперпосилання з переадресацією на сторінку, з якої було запозичено інформацію. Недостатньо написати фразу "Усі права автора захищено" чи "Усі права належать автору", так само, як і автору недостатньо проставити на своєму творі спеціальний символ "копірайт" ©, вважаючи, що так його твір отримує захист від використання за будь-яких умов.

Незазначення імені автора та джерела запозичення в разі використання чужого уривка твору є поширеним порушенням, що кваліфікується як плагіат – оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору (п. "в" ч. 1 ст. 50 Закону № 3792-XII). Крім того, неправильно зазначене ім'я автора чи джерело цитування (запозичення) також може бути розцінено як неправомірне цитування.

Якщо автор твору бажає залишитись анонімним, зазначати його ім'я не потрібно. Проте ст. 444 ЦК України та ст. 10 (3) Бернської конвенції передбачають виняток із правила – зазначати ім'я автора потрібно, якщо таке ім'я передбачено у джерелі запозичення.

У справі №559/32/17 позивач розмістив свій роман на офіційному сайті авторів ART of WAR. Цитату з роману було перекладено й опубліковано в місцевій газеті із зазначенням автора та джерела запозичення. Позиваючись до суду, автор вимагав стягнути компенсацію за порушення його авторських прав, посилаючись на факт неправомірного використання відповідачем його твору, який було розміщено в Мережі самим автором із проставлянням символу "копірайт" ©, який, на думку позивача, унеможливлює використання його твору третіми особами.

Проте суд відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що у справах цієї категорії позивач повинен довести не лише факт наявності в нього авторського права та (або) суміжних прав, а й факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди, якщо її завдано, і причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача.

Отже, проставляння символу "копірайт" © може підтверджувати лише одну умову, необхідну для задоволення позову, – установлення авторства, але в жодному разі не факт порушення. Суд визнав факт використання відповідачем цитати з роману позивача правомірним, оскільки відбулося використання твору у вигляді цитат (коротких уривків) з опублікованого твору в обсязі, виправданому поставленою метою (а саме: більш повного інформування читачів про творчість відповідного автора), із зазначенням у списку використаних джерел імені автора та джерела запозичення.

Хибна думка № 4: можна вільно використовувати розміщений у Мережі контент, автор якого невідомий

Законодавство безпосередньо не врегульовує процедуру використання творів, авторство яких невідоме. Визначено тільки, що правомірний доступ до таких творів можливий лише в бібліотеках та архівах. За загальним правилом і практикою застосування судами законодавства про захист авторських прав вважається, що більшість розміщених в Інтернеті творів без вказівки на автора є опублікованими неправомірно, а отже не можуть вважатися використаними (процитованими) добросовісно. Винятком є випадки, коли автор сам побажав залишитись анонімом.

Правомірне опублікування передбачає вихід твору з дозволу автора. Використовуючи твір невідомого авторства, ви берете на себе ризик, що з'явиться автор і заявить про плагіат чи запозичення твору з піратських джерел, а тому вимагатиме виплати компенсації. Тож джерело запозичення обов'язково має бути правомірним. Необхідно перевіряти, чи взято уривок із правомірно опублікованого твору, тобто випущено з дозволу його правовласника.

Якщо ані автора, ані правомірність джерела встановити неможливо, краще уникати використання таких творів і скористатися вільними та безкоштовними бібліотеками чи вільними публічними ліцензіями.

Хибна думка № 5: можна вільно використовувати назву твору

До частини твору, яка є використаною, належать також назви твору, фрази, словосполучення, інші частини твору, коли вони є результатом творчої діяльності автора та є оригінальними. Тож використання назви твору також має відбуватися з дотриманням вимог щодо зазначення автора.

Хибна думка № 6: можна вільно використовувати уривки будь-якого обсягу

Короткі уривки (цитати) з газет, журналів (зокрема, й інтернет-видань), відеограм, музичних творів, виступів, фонограм, програм мовлення можуть бути використані (1) в обсязі, виправданому поставленою метою, і (2) для творів із критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером. Літературні (книги, брошури, статті тощо) і художні твори можуть бути використані в навчальних цілях в обсязі, виправданому поставленою метою без прив'язки до характеру твору.

Поняття "виправдана мета" законодавством чітко не врегульовано, проте можна визначити її межі. Виправданою можна вважати мету підтвердити власну думку чи інформаційне сповіщення, проілюструвати власний твір тощо.

Законодавець наголошує на тому, що можна використовувати саме "короткі уривки" (цитати), проте не визначає обсяг цитування, тобто довжину уривку, яку можна вільно використати (наприклад, кількість абзаців із тексту чи кількість секунд із відео). Тож ця категорія є доволі оцінною і в кожному випадку її потрібно визначати індивідуально. Звісно, коли навчальний фільм тривалістю 35 хвилин містить запозичений уривок тривалістю 25 хвилин, про виправдану мету не може йти мова.

Крім того, короткі уривки можна використовувати лише у творах (1) критичного характеру (статті, рецензії, анотації), (2) полемічного характеру (дискусії, промови), (3) наукового характеру (дисертації, монографії, автореферати) чи (4) інформаційного характеру (статті в газеті).

Хибна думка № 7: декомпільовану комп'ютерну програму можна використовувати для розроблення власної

Стаття 24 Закону № 3792-XII надає право без згоди автора комп'ютерної програми чи її правовласника вносити зміни до такої програми з метою забезпечення її функціонування на власних технічних засобах (скажімо, на гаджетах) і декомпілювати комп'ютерну програму (перетворити її з об'єктного коду у вихідний текст) для забезпечення її взаємодії з іншою комп'ютерною програмою.

Використання декомпільованої програми для розроблення нової комп'ютерної програми, схожої на декомпільовану, є порушенням авторських прав, зокрема порушенням основоположних засад і принципів вільного використання щодо незавдання шкоди й обмеження законних інтересів автора чи іншої особи, яка має авторське право на комп'ютерну програму.

Крім того, у разі декомпіляції програми необхідно звертати увагу на її ліцензійні умови та державу, правом інтелектуальної власності якої ця програма захищена. Адже ліцензійними умовами та законодавством держави, яким захищена така програма, декомпіляцію може бути взагалі заборонено.

ВИСНОВОК:

Отже, зважаючи на надмірну деталізованість українського законодавства в питаннях використання об'єктів авторського права, виділимо основні вимоги, яких необхідно дотримуватися всім, хто хоче скористатися таким правом:

1. Зазначати ім'я (псевдонім) автора. Якщо ж автор бажає залишатись анонімним, вказувати видавця (представника) автора або звертатися до такого представника за отриманням дозволу на використання.

2. Зазначати джерело запозичення та перевіряти, чи таке джерело є правомірним, тобто чи розмістив інформацію на ньому сам автор або її було розміщено з його дозволу.

3. Щодо використання цитат і коротких уривків – їх обсяг має бути співрозмірним із твором, у якому відбувається використання, і не займати переважну чи істотну його частину, а також має бути виправданий метою такого використання.

4. Уникати використання творів, автор якого і джерело походження невідомі та їх неможливо встановити.

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2021

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua