Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Коли неоплачений вексель стає безповоротною фінансовою допомогою: судова практика
Олена Радтке, адвокат, керуючий партнер адвокатського об'єднання, член Ради Комітету з питань верховенства права НААУ, АО "Радтке-Прядко і партнери"

Відповідь на це запитання має принципове значення, оскільки з цього моменту кредиторська заборгованість за видані, але не оплачені векселі, виписані за отримані раніше товари, стає безнадійною і трансформується в безповоротну фінансову допомогу, що, своєю чергою, має певні податкові наслідки, зокрема є підставою для збільшення податкових зобов'язань із податку на прибуток, та в разі виявлення порушення податківцями – ще й застосування штрафних санкцій.

Однак про все по черзі. Відповідно до статті 1 Закону України "Про обіг векселів в Україні" від 05 квітня 2001 року № 2374-III (далі – Закон № 2374-III) законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі – Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, законів України "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", Закону № 2374-III та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Положеннями статті 4 Закону № 2374-III передбачено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.

Умову щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково має бути відображено у відповідному договорі, який укладають у письмовій формі.

У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем. Особи, винні в порушенні вимог цієї статті, несуть відповідальність згідно із законом.

Операції щодо видачі та погашення векселя є способом проведення негрошового розрахунку за отримані товари (роботи, послуги).

За приписами статті 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 року № 3480-IV (далі – Закон № 3480-IV) вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно в документарній формі. Особливості видачі й обігу векселів, здійснення операцій із векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Отже, вексель згідно з визначенням чинного законодавства має подвійну природу: боргове зобов'язання та цінний папір.

Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 77 Женевської конвенції до простих векселів застосовуються такі самі положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 – 20); строку платежу (статті 33 – 37); платежу (статті 38 – 42); права регресу в разі неплатежу (статті 43 – 50, 52 – 54); платежу в порядку посередництва (статті 55, 59 – 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

У силу статті 33 Женевської конвенції переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу:

– за пред'явленням;

– у визначений строк від пред'явлення;

– у визначений строк від дати складання;

– на визначену дату.

Переказні векселі, що містять або інші строки платежу, або передбачають оплату частинами, є недійсними.

Згідно зі статтею 34 Женевської конвенції переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами. Трасант може встановити, що переказний вексель зі строком платежу за пред'явленням не може бути пред'явленим для платежу раніше визначеної дати. У цьому разі строк для пред'явлення починається від зазначеної дати.

Нормами статті 40 Женевської конвенції визначено, що держатель переказного векселя не може бути примушений прийняти платіж за ним до настання строку платежу. Трасат, який здійснює платіж до настання строку платежу, робить це на свій власний страх і ризик. Той, хто здійснює платіж при настанні строку платежу, вважається таким, хто належним чином виконав своє зобов'язання, якщо він не допустив грубу необережність або з його боку не було обману. Він зобов'язаний перевірити правильність послідовного ряду індосаментів, але не підписи індосантів.

Відповідно до ст. 70 Женевської конвенції позовні вимоги до акцептанта, які випливають із переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Позовні вимоги держателя до індосантів і до трасанта погашаються після закінчення одного року від дати протесту, здійсненого у встановлений строк, або від дати настання строку платежу, якщо є застереження "обіг без витрат". Позовні вимоги індосантів один до одного і до трасанта погашаються із закінченням шести місяців, які відраховуються з дня, коли індосант акцептував вексель і здійснив платіж за ним, або з дня, коли до нього був пред'явлений позов.

Згідно з пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ безнадійна заборгованість – заборгованість, що відповідає одній із таких ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість померлої фізичної особи, за відсутності в неї спадкового майна, на яке може бути звернено стягнення;

в) прострочена заборгованість осіб, які в судовому порядку визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими.

Підпунктом 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, що фінансова допомога – фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога – це, зокрема, сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості.

Отже, для віднесення сум грошових зобов'язань за переданими постачальникові товару векселями до безповоротної фінансової допомоги мають бути наявними правові підстави, визначені в підпункті 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПКУ.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 2а-4725/10/0870 зазначив: "...після ліквідації векселедержателя наданий векселедавцем вексель фактично не втрачає своєї сили боргового цінного паперу та може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним. Ліквідація векселедержателя та відсутність у нього правонаступників може за певних обставин слугувати підставою для припинення зобов'язань векселедавця. Проте, враховуючи особливості простого векселя, зокрема те, що боржником за таким векселем завжди є векселедавець, то векселедержатель може використовувати його як засіб платежу в розрахунках із третіми особами, здійснюючи таким чином переведення власної заборгованості на векселедавця, а, відповідно, за таких обставин має бути чітко встановлено, що векселедержатель, який ліквідований, не передавав вексель третім особам та і такий вексель фактично увійшов до ліквідної маси при ліквідації".

Кредиторська заборгованість векселедавця за простими векселями, виданими суб'єктам господарювання, які припинено шляхом ліквідації, не може вважатися безнадійною з дати реєстрації припинення зазначених суб'єктів (перших векселедержателів), оскільки векселі як засіб платежу могли бути передані цими суб'єктами шляхом індосаменту іншим особам, які на дату настання платежу можуть пред'явити векселі до оплати (постанова Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 809/4373/15).

Отже, навіть після ліквідації векселедержателя надані векселедавцем векселі фактично не втрачають своєї сили боргового цінного паперу та можуть і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ними.

Відповідно до п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання" зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 цього Кодексу визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності щодо погашення грошових зобов'язань за простим векселем пов'язується з настанням строку платежу за таким векселем.

Позовні вимоги до акцептанта (платник за векселем), які випливають із переказного векселя (до простих векселів застосовуються такі самі положення), погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Указане стосується всіх осіб, які мають право вимагати за векселем.

Початок перебігу строку позовної давності у три роки щодо погашення грошових зобов'язань за простим векселем пов'язується з настанням строку платежу за таким векселем.

Після закінчення такого строку позовної давності непогашена заборгованість відноситься саме до безповоротної фінансової допомоги, а у платника податку виникає обов'язок збільшити валовий дохід на суму такої допомоги згідно з вимогами Податкового кодексу України.

Отже, тільки після закінчення строку позовної давності непогашену заборгованість включають у звітному податковому періоді до безповоротної фінансової допомоги, а у платника податку виникає обов'язок на суму такої допомоги збільшити інший дохід, який включають до доходу, що враховується під час визначення об'єкта оподаткування.

Цей висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 2а-9645/12/2670.

Отже, донарахування податковою податкових зобов'язань за неоплаченими векселями до закінчення строку позовної давності є підставою для скасування податкових повідомлень-рішень.

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2020

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua