Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Шлюбний договір – панацея від майнових спорів?
Надія Загрія, старший партнер, ЮК PRAVO GARANT

Інститут шлюбного договору у світовій практиці існує доволі давно. У національному ж законодавстві перше поняття шлюбного договору з'явилось у 1992 році. Чинний на той час Кодекс про шлюб та сім'ю України було доповнено положеннями статті 27-1, де зазначено, що особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), у якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя.

Більш докладне регулювання шлюбного контракту було закріплено пізніше, а саме у 1993 році в постанові Кабінету Міністрів № 457, яка визначала порядок укладання шлюбного контракту.

Зокрема, постанова Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. № 457, яка втратила силу з моменту набрання чинності Сімейним кодексом України, розтлумачувала, що у шлюбному контракті передбачаються майнові права і обов'язки подружжя, зокрема питання, пов'язані з правом власності на рухоме або нерухоме майно, як придбане до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, отримане в дар чи успадковане одним із подружжя, а також питання, пов'язані з утриманням подружжя, та інші. У шлюбному контракті можна було вирішити питання про порядок погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна. Дозволялось також за допомогою шлюбного контракту врегулювати немайнові, моральні чи особисті зобов'язання подружжя між собою. При цьому сам Кодекс про шлюб та сім'ю України закріплював шлюбний контракт як угоду, що регулює майнові права й обов'язки подружжя.

Умови шлюбного контракту не мали погіршувати становище будь-кого з подружжя порівняно із законодавством України. Аналогічна умова щодо цього діє й донині. Положення шлюбного контракту суд повинен був враховувати під час вирішення питань про розірвання шлюбу й визнання його недійсним; під час вирішення справ щодо майнових спорів подружжя; у спорах про дітей тощо.

Отже, можна зробити висновок: шлюбний контракт міг містити питання не лише майнового характеру, а й регулювати особисті, немайнові й моральні аспекти подружнього життя.

Однак, аналізуючи судову практику щодо застосування інституту шлюбного контракту, слід зазначити, що суди розглядають спори, пов'язані саме з питаннями майнового характеру, які відрегульовані у шлюбному контракті, що укладені до 2004 року.

Цікавим також є те, що шлюбний контракт могли укладати особи тільки до реєстрації шлюбу в присутності свідків, але потрібним також було і його нотаріальне посвідчення. Набирав шлюбний контракт чинності в момент реєстрації шлюбу. Також було визначено місце укладання шлюбного контракту: його можна було укласти за місцем проживання однієї із сторін або за місцем реєстрації шлюбу.

Сьогодення

Як можна побачити, у Кодексі про шлюб та сім'ю України шлюбному контракту було присвячено лише одну норму, зараз Сімейний кодекс України містить уже 12 статей стосовно шлюбного договору, що, безумовно, більш докладно регулює цей інститут. Однак при цьому також слід зауважити, що, як і до 2004 року, так і тепер, шлюбний договір не є популярним.

Мабуть, це пов'язано з нашим сприйняттям самого шлюбного договору. Здається, що особи, які беруть шлюб чи вже перебувають у ньому, вважають, якщо запропонувати своїй близькій людині укласти шлюбний договір, вона сприйме це як прояв недовіри до неї, або що друга половинка не планує спільного щасливого життя надовго і вже має на меті ділити майно.

Хоча, якщо уважно проаналізувати чинне законодавство і покликання інституту шлюбного договору, можна зробити висновок, що, заклавши у такий документ певні положення, це, навпаки, допоможе уникнути чималих непорозумінь і суперечок подружжя між собою, наприклад, щодо розподілення сімейного бюджету, забезпечення дітей тощо. Звісно, як будь-який правочин, шлюбний договір можна оскаржити в судовому порядку, і в більшості випадків його наразі намагаються використовувати зовсім для інших цілей. Нерідко шлюбний договір подружжя укладає з метою приховати майно від боргів чи уникнути виконання рішення суду за рахунок такого майна. Суди, розглядаючи подібні спори, констатують факт фіктивності цих правочинів і наголошують на недобросовісності поведінки сторін шлюбного договору.

Отже, як висновок, випливає, що укладання шлюбного договору не допоможе врятувати майно від звернення стягнення на нього в разі наявності зобов'язань, які можуть бути виконані за рахунок цього майна.

Еволюціонуючи, сімейне законодавство дещо переглянуло й інститут шлюбного договору. Зокрема, на зміну Кодексу про шлюб та сім'ю України у 2004 році прийшов Сімейний кодекс України. У ньому закладено цілу главу, присвячену регулюванню шлюбного договору.

Змінено не лише назву правочину з контракту на договір, а й деякі інші положення. Тепер шлюбний договір можуть укласти особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя. Якщо шлюбний договір укладають наречені, то він набуває чинності в день реєстрації шлюбу, шлюбний договір, який уклало подружжя, – у день його нотаріального посвідчення.

Як і було, шлюбний договір регулює майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права й обов'язки. Наприклад, у шлюбному договорі може бути передбачено грошову компенсацію одному з подружжя в разі розірвання шлюбу, розподілення сімейного бюджету в шлюбі тощо, ну і, звісно, поділ майна подружжя в разі розірвання шлюбу.

У шлюбному договорі можна визначити майнові права й обов'язки подружжя як батьків. Укладаючи шлюбний договір, сторони можуть передбачити і встановити з ким із батьків залишаються проживати діти після розірвання шлюбу, а також підстави, розмір і порядок виплати аліментів на утримання дітей після розірвання шлюбу. Можна включити положення щодо оплати навчання, лікування дітей тощо.

Суттєвою відмінністю шлюбного договору від свого попередника є те, що тепер він не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними і дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які закріплено Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

За шлюбним договором не можна передавати у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Отже, якщо за умовами шлюбного договору передбачено перехід права власності, наприклад, на нерухоме майно від одного з подружжя на іншого в разі розірвання шлюбу, то потребується також і укладання між ними відповідного договору про передання права власності, зокрема це може бути договір дарування чи договір про поділ майна подружжя.

Також чинне законодавство передбачає, що в шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків. У шлюбному договорі може бути також встановлено чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

У шлюбному договорі може бути визначено майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, яке подаровано молодятам на весілля. Сторони також можуть домовитися про непоширення на майно, яке набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу України і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Шлюбний договір може передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Також можна включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування цим житловим приміщенням. Подружжя також може домовитися про звільнення житлового приміщення тим із подружжя, хто вселився в нього, у разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.

Цікавим є те, що сторони можуть домовитися про проживання в житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів. Укладаючи шлюбний договір, сторони можуть домовитися і про надання утримання одному з них незалежно від непрацездатності й потреби у матеріальній допомозі. Шлюбний договір може включати і можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з отриманням ним майнової (грошової) компенсації.

Так чи інакше, шлюбний договір є цивільної угодою, а тому правила щодо його розірвання насамперед регулюють норми цивільного права, які кореспондуються з положеннями Сімейного кодексу України. Зокрема, одностороння відмова від шлюбного договору не допускається, тільки за рішенням суду одного з подружжя шлюбний договір може бути змінено або розірвано.

Як показує аналіз судової практики, такий спосіб захисту, як зміна або розірвання шлюбного договору, не є популярним. Найчастіше сторони або особи, які вважають, що умовами шлюбного договору порушено їхні права і законні інтереси, звертаються до суду з позовом про визнання шлюбного договору недійсним.

Підстави визнання шлюбного договору недійсним

Підстави для визнання шлюбного договору недійсним є загальними, як і для визнання правочинів недійсними. Ці підстави встановлено Цивільним кодексом України, за винятком "спеціальних", які передбачено Сімейним кодексом України, наприклад, зменшення обсягу прав дитини, включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Є також випадки, коли в момент укладення шлюбного договору не дотримується належний суб'єктний склад. Мова про те, коли шлюбний договір підписує особа за довіреністю від імені одного з подружжя. Ще у 2019 році Верховний Суд, розглядаючи спір про визнання шлюбного договору недійсним, дійшов висновку, що шлюбний договір не можна укладати за дорученням, оскільки представнику заборонено вчиняти правочин, який може вчинити лише особисто та особа, яку він представляє. Свою позицію Верховний Суд закріпив у постанові від 25.09.2019 р. у справі № 757/10715/17-ц. Отже, випливає, що правочин сторона має вчинити особисто, він є таким, що нерозривно пов'язаний з особою, яка його укладає. Напевно, це можна порівняти зі вступом у шлюб, адже наречена або наречений не можуть наділити навіть близьку особу повноваженням зареєструвати шлюб замість неї/нього.

Загалом, судова практика з приводу шлюбних договорів не є надто різноманітною. Це пов'язано з досить незначною кількістю укладених шлюбних договорів, які за час свого існування в національному законодавстві не набули широкого застосування як інструмент регулювання майнових відносин у подружжя.

Як уже зазначалось, здебільшого судова практика зводиться до категорії справ про визнання шлюбного договору недійсним. Найпоширенішою підставою для звернення до суду з позовом про визнання шлюбного договору недійсним є наявність надзвичайно невигідного матеріального становища як порушення саме загальних вимог до укладення договору.

Шлюбний договір за своєю природою покликаний не тільки вирішити майнові відносини сімейного життя подружжя, а й попередити можливі майбутні суперечки щодо поділу майна подружжя в разі розлучення. Але, як і в будь-яких інших цивільних правовідносинах, непоодинокими є випадки, коли одна зі сторін бажає бути домінуючою у правовідносинах і намагається укласти угоду, яка насамперед захищає її інтереси, а не є дійсно справедливою і рівноцінною.

Зокрема, розглядаючи справу, Верховний Суд у своїй постанові від 26.02.2020 р. у справі № 755/19197/18 підтвердив раніше зроблений висновок, що шлюбний договір є видом цивільного договору, на нього також поширюються положення статті 13 ЦК України щодо добросовісності поведінки, зловживання правом, дотримання моральних засад суспільства тощо. Зазначив, що договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством, однак категорія "надзвичайно невигідне матеріальне становище" має оціночний характер і підлягає доведенню стороною. Таким чином, саме на позивача покладено обов'язок доведення, що укладений шлюбний договір порушує його права і законні інтереси та є несправедливим стосовно нього.

ВИСНОВОК:

Таким чином, можна зробити висновок, що шлюбний договір не є панацеєю від можливих судових спорів із приводу придбаного в шлюбі майна і майнових відносин подружжя між собою в цілому, але якщо підійти до укладання шлюбного договору обдумано, звернутись до фахівців, то можна дійсно знайти компроміс і уникнути багатьох непорозумінь.

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2020

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua