Розмитнення товарів, які ввозять на територію України, на перший погляд виглядає із боку чинного законодавства України досить легким і зрозумілим. Проте кількість карток відмов, підвищення митної вартості товарів і судова практика ілюструють те, як відбувається цей процес насправді та які саме рішення ухвалюють митні органи.

Покупець, який увозить товар на територію України, повинен надати до митного органу пакет документів і вказати ціну контракту, на підставі чого мають установити відповідну митну вартість товару. І саме із цього моменту починається все найцікавіше.

Отже, декларант надає митному органу необхідні документи – відповідно митниця повинна їх дослідити й розмитнити товар. Проте, як дуже часто буває, декларанту відмовляють у митному оформленні через те (як указує митний орган у картках відмови), що було виявлено "розбіжності" в поданих документах на підтвердження заявленої митної вартості. Тому митну вартість товару визначають одним із другорядних методів. А найчастіше саме шостим – резервним.

Митним кодексом України передбачено 4 підстави, коли митниця має право відмовити декларанту в заявленій ним митній вартості:

1) неправильно зроблений декларантом або уповноваженою ним особою розрахунок митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком і відповідно до умов, зазначених у ч. ч. 2 – 4 ст. 53 цього Кодексу, або в цих документах немає всіх відомостей, що підтверджують числові значення складників митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у гл. 9 цього Кодексу;

4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Якщо суб'єкт заявив декларування за першим методом, то в митниці залишається лише одна підстава для відмови – ненадання всіх документів.

Огляд судової практики Верховного Суду засвідчує, що під час розгляду справ щодо митних спорів виявлені розбіжності в документах, які подають декларанти до митних органів, не є підставами для коригування митної вартості товарів, а тому рішення митних органів щодо підвищення митної вартості товарів є цілком незаконними й необґрунтованими.

Так, у постановах від 26.02.2018 р. у справі № 804/1405/15 і від 21.02.2018 р. у справі № 820/17417/14 Верховний Суд зазначив, що "митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено".

У постанові від 27.03.2018 р. у справі № 814/1213/16 (адміністративне провадження № К/9901/36850/18) Верховний Суд указав: "Сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею як таких, що можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару".

Отже, розбіжності, на які вказують митні органи в картках відмови, здебільшого є суто формальними та несуттєвими, які жодним чином не впливають на рівень заявленої митної вартості товарів, що свідчить про безпідставність витребування митницею додаткових документів, визначених у ч. 3 ст. 53 Митного кодексу.

Звісно, митні органи під час розгляду судом справ про оскарження коригування митної вартості товарів наполягають на тому, що розбіжності, виявлені в документах, наданих декларантом, є суттєвими, але не надають жодних доказів своїм твердженням.

Іншим прикладом можна назвати ситуацію, коли декларант надав повний пакет документів для розмитнення товару, який він увозить на територію України, а митний орган у рішенні про коригування митної вартості товарів посилається на те, що немає документів щодо страхування оцінюваного товару. Однак за деякими умовами Інкотермс, наприклад FOB, страхування можна й не здійснювати.

Крім того, митний орган дуже часто посилається на те, що в документах немає підтвердження на транспортування товару. Відповідно до положення п. 5 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу для визначення митної вартості до ціни, яку фактично було сплачено або яка підлягає сплаті за оцінювані товари, належить додати витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. Тож митники вимагають від декларанта підтвердження зроблених транспортних витрат після перетину кордону України.

Суди не беруть до уваги ці "порушення" та вважають, що вони є безпідставними, а отже рішення про коригування митної вартості товарів скасовують (справи № 803/49/16 і № 803/1366/16 від 20.02.2018 р.).

Крім того, під час визначення митної вартості товарів митний орган дуже часто використовує цінову інформацію з центральної бази даних ЄАІС, оскільки заявлені ціни на товари, на думку митниці, є нижчими від цін за аналогічні товари, які вже є в єдиній автоматизованій інформаційній системі.

Суди неодноразово звертали увагу митних органів на те, що це не є та не може бути самостійною підставою для підвищення митної вартості товарів відповідно до вимог Митного кодексу.

Проте, як свідчить судова практика, іноді все-таки ці підстави є вирішальними для митниці під час ухвалення рішення про коригування митної вартості товарів.

Як приклад, представники митниці запитують додаткові документи на підставі ч. 3 ст. 53 Митного кодексу та зазначають: "у зв'язку зі спрацюванням профілю ризику щодо ймовірного заниження рівня митної вартості товару". Про що це свідчить? Що митний працівник у запиті спирається не на документи, які подано до митного оформлення, а на наявну цінову інформацію, яка є в "базі" митного органу, що є цілком безпідставним.

Єдина автоматизована інформаційна система, якою користуються в роботі митні працівники, узагалі закрита для вільного доступу, тож декларанти не можуть довести задекларовану митну вартість товару.

Інформація, яка міститься в Центральній базі даних ЄАІС, щодо вищого рівня цін за аналогічні товари може слугувати підставою для сумніву митного органу в наданій декларантом митної вартості товару та витребування додаткових документів, щоб спростувати цей сумнів, але це не може бути єдиною підставою для підготування й відмови в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та прийняття рішення про коригування.

Так, Верховний Суд у постановах від 14.08.2018 р. у справі № 820/9195/15 і від 28.08.2018 р. у справі № 810/3879/17 зазначив: "Сама лише наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості, жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку. Позивачем під час проходження процедури митного оформлення товарів надано до органу доходів і зборів документально підтверджені дані про ціну договору. Ці дані містилися у документах, поданих за переліком, передбаченим ч. ч. 1, 2, 3 ст. 53 Митного кодексу України, та не мали розбіжностей у числових значеннях, що підтверджують складові митної вартості товарів".

Митні органи необґрунтовано запитують додаткові документи, аргументуючи це начебто необхідністю усунення розбіжностей у поданих декларантом документах. Проте такі розбіжності здебільшого несуттєві й зазвичай взагалі формальні. Ще одним аргументом митників є те, що немає документального підтвердження певних витрат, які декларант взагалі не мав або ці витрати не є складниками митної вартості товарів чи не входять до неї.

Дії митних органів призводять до неправомірних відмов у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю товарів й ухвалення рішень про коригування, які суд переважно потім скасовує.

Відповідно до рішень судів щодо скасування рішень про коригування митної вартості товарів і підвищення ввізного мита 80 % від загальної кількості судових справ вирішують на користь декларанта, незаконні рішення митних органів визнають такими, що винесені з порушенням чинного законодавства, і скасовують.

То що ж роботи з коштами, які сплатив декларант, коли суд виносить рішення про скасування рішення про підвищення митної вартості товару й визнання його протиправним?

Порядок та умови повернення помилково та/або надміру сплачених платежів установлено чинним законодавством і врегульовано нормами Митного й Податкового кодексів та нормативно-правовими актами Міністерства фінансів України.

Відповідно до ч. ч. 1 – 4 ст. 301 Митного кодексу повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів відбувається відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів.

Помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику згідно зі ст. 43 Податкового кодексу та ст. 301 Митного кодексу.

Процедуру повернення митних та інших платежів та/або надміру сплачених до бюджету коштів установлено Порядком повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених митних платежів, затвердженим наказом Мінфіну України від 18.07.2017 р. № 643.

Після набрання чинності рішенням його потрібно отримати й підготувати заяву в довільній формі.

До заяви необхідно додати завірену належним чином копію рішення суду про визнання протиправним і скасування рішення Державної фіскальної служби України щодо коригування митної вартості товарів і завірену копію митної декларації, на підставі якої розмитнювали товар. При цьому слід пам'ятати, що наявність податкового боргу може стати причиною відмови митним органом у поверненні грошових коштів. Отже, кошти можливо повернути лише в разі, якщо в декларанта немає податкового боргу.

Митний орган протягом 20 днів має підготувати висновок та ухвалити рішення про повернення коштів декларанту, які буде перераховано на поточний рахунок, указаний ним у заяві про повернення надміру сплачених сум митних платежів.

По-перше, відсутність допустимих доказів, оскільки основними підставами для коригування митної вартості товарів, які зазначає митний орган, є те, що "заявлена декларантом митна вартість товарів є нижчою у порівнянні з інформацією щодо ідентичних або подібних товарів, наявних в базі даних спеціалізованого комплексу ЄАІС", "цінова інформація" та "спрацювання системи управління ризиками". Як зазначають суди в рішеннях, ці відомості мають допоміжний інформаційний характер, а отже не можуть бути підставою для коригування митної вартості товарів.

По-друге, суди в більшості рішень зазначають, що митні органи не конкретизують причини, з яких вони запитували додаткові документи та ухвалили рішення про коригування митної вартості товарів.

Підсумовуючи питання оскарження в судах рішень про коригування митної вартості товарів, хочу зауважити, що ця проблема є та, на жаль, її не вирішують навіть суди України, які виносять рішення на користь декларантів.

Натомість митні органи продовжують "політику" щодо надходження до бюджету грошових коштів за допомогою збільшення митної вартості товарів, які ввозять на територію України. Я дослідила справи, які було вирішено як на користь декларанта, так і на користь митного органу. Проте не всі рішення про коригування митної вартості товарів оскаржують до суду, тож і не всі кошти, які було надміру сплачено до державного бюджету, повертаються декларанту. Процес розгляду судами подібних справ є значною мірою довготривалим. Крім того, деякі декларанти не бажають витрачати свій час на доведення своєї правоти в суді або кошти на захист порушених прав.

Підсумовуючи практику судів України та ситуацію, яка склалася на сьогодні в розмитненні товарів, хочу зазначити таке.

Вирішити цю проблему можливо лише в разі, якщо митні органи підходитимуть до цих питань не формально та не з метою наповнення держбюджету, а насамперед діючи в межах законодавства із суворим дотриманням його вимог і норм.

Тому виникає гостра необхідність вдосконалити митне законодавство щодо цьому аспекту, а також розробити (і застосовувати) нові механізми, спрямовані на спрощення процедури митного контролю та митного оформлення й мінімізацію людського чинника. Останньому, до речі, і тепер під силу зменшити кількість винесених неправомірних рішень щодо коригування митної вартості товарів і навантаження судів щодо розгляду означеної категорії митних справ.