Як відомо, право власності складається з трьох правомочностей: права володіння; права користування; права розпорядження.

У разі порушення права власності й необхідності звертатися до суду за захистом порушеного права передусім потрібно встановити, яких з указаних правомочностей власник позбавлений, задля вибору належного й ефективного способу захисту права.

Одними з найпоширеніших способів захисту права власності є віндикаційний і негаторний позови, які між собою є взаємовиключними, тобто не можуть бути заявлені одночасно.

Так, віндикаційний позов – це позов неволодіючого власника про витребування майна від незаконно володіючого невласника.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц указала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак уважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 522/7636/14-ц).

Негаторний позов – це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов'язаних із позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц).

З огляду на наведені визначення Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц зробила висновок, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного й негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Під час вирішення питання про віднесення заявленого у справі позову до віндикаційного чи негаторного, які є різновидами способів захисту права власності, поняття володіння потрібно розглядати як складову змісту такого права в розумінні положень ч. 1 ст. 317 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц).

На перший погляд нічого складного – відповідно до ч. 1 ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його в себе.

Тобто якщо хтось візьме чужий олівець і покладе собі в кишеню, то цей хтось буде його володільцем, оскільки триматиме його в себе. Якщо олівець буде повернуто особі, якій він належить, володільцем олівця стане його власник.

Однак олівець – це майно рухоме. А як бути з нерухомим майном, адже будинок чи земельну ділянку в кишеню не покладеш? Як визначити, хто є володільцем нерухомого майна, щоб установити, з яким позовом звертатися до суду – з віндикаційним чи негаторним?

Це є досить важливим питанням, оскільки в разі обрання неправильного способу захисту права в позові може бути відмовлено на цій підставі.

До прикладу, постановою від 19.06.2019 р. № 925/180/18 Верховний Суд скасував рішення судів першої й апеляційної інстанцій, зазначивши, що суд касаційної інстанції вважає передчасним висновок судів про задоволення цього позову як негаторного, оскільки суди не встановили з посиланням на відповідні підтверджувальні належні, допустимі, достовірні й достатні докази, зокрема:

– чи взагалі вступав позивач після перереєстрації на себе права власності на спірне майно у фактичне володіння ним;

– станом на момент подання позову та прийняття рішення фактично володів спірним приміщенням позивач чи відповідач (або взагалі ніхто з них);

– з урахуванням викладеного, чи станом на момент подання позову та прийняття рішення в позивача були перешкоди від відповідача в здійсненні щодо спірного майна саме тільки прав користування й розпорядження або і права володіння також.

Насправді, якщо комплексно проаналізувати низку позицій Верховного Суду, усе стає на свої місця.

Так, у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в ч. 1 ст. 317 ЦК України, зокрема набуває й право володіння. Отже, з огляду на специфіку речей в обороті, володіння рухомими й нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджено, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Таким чином, з наведеної позиції ВП ВС убачається, що власник нерухомого майна перестає бути володільцем цього майна лише в разі припинення державної реєстрації його права власності та перереєстрації цього права за іншою особою.

Ба більше, власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу використовує інша особа.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц наголошено, що особливість права користування службовим житлом на підставі ордера полягає, зокрема, у тому, що володільцем такого житла залишається його власник. Особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин із роботодавцем вона зобов'язана звільнити надане ним житлове приміщення.

Зокрема, у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, допоки особа є власником нерухомого майна, тобто за нею зареєстровано право власності на це майно, вона не може бути обмежена в праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування й розпорядження цим майном.

У постанові від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду прямо зазначила, що зайняття земельної ділянки належить розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності, захист від якого має бути здійснено шляхом пред'явлення негаторного позову.

Питання щодо того, який позов заявляти – віндикаційний чи негаторний, також потрібно розглядати з погляду ефективності обраного способу захисту права.

У постанові від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З огляду на зазначене в разі задоволення вимоги власника про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння особи, за якою зареєстровано право власності на цю ділянку, суд витребовує останню на користь власника від указаної особи, а не зобов'язує таку особу повернути відповідну ділянку власникові.

Якщо право власності на нерухоме майно лишається зареєстрованим за дійсним власником, однак таке майно незаконно використовує інша особа, то потрібно звертатися не з віндикаційним, а з негаторним позовом, оскільки в такому разі усунення перешкод у користуванні власником своїм майном і буде ефективним способом захисту порушеного права, а рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння не матиме жодного ефекту.