Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Штрафні санкції та свобода договору. Особливості судової практики
Антон Лященко, керуючий партнер, правничої групи "Коларес"

Свобода договору є одним з основоположних принципів сучасного права. Так, наприклад, у ч. 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що сторони відповідно до ст. 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, укладаючи договір, сторони вільні у виборі умов, тож визначають їх на власний розсуд і за взаємною згодою, обираючи порядок розрахунків і платежів. Проте сучасна судова практика геть не завжди дотримується такої позиції та на свій розсуд застосовує до спірних правовідносин ті чи інші норми законодавства, зокрема й Конституції України. Насамперед це можна спостерігати в судових справах, предметом розгляду яких є стягнення штрафних санкцій.

Перша проблема – це застосування штрафу й пені за те саме порушення, особливо коли це передбачено договором.

Різне тлумачення ст. 61 Конституції України – причина такої правової невизначеності. Чому суди часто обстоюють заборону таких стягнень? Чим вони це аргументують?

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на порушника невигідних правових наслідків, що ґрунтуються на умовах договору або на законі та які полягають у позбавленні його певних прав, або в заміні невиконання обов'язку новим, або в покладенні на цю особу нового додаткового обов'язку. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності відбувається, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.

Натомість згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за те саме правопорушення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за те саме порушення (наприклад, порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором), на думку багатьох суддів, свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у ст. 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за те саме порушення.

В одному з рішень Верховний Суд установив, що в жодному нормативно-правовому акті та акті судової практики не закріплено висновку про те, який же вид неустойки (штраф чи пеня) підлягає стягненню в разі посилання суду на ст. 61 Конституції України та який критерій потрібно застосовувати для його вибору. Водночас суд дійшов висновку, що тлумачення ст. ст. 3 та 549 ЦК України дає підстави стверджувати, що під час вибору виду неустойки (штраф чи пеня), який належить стягнути, потрібно враховувати принципи справедливості та розумності (п. 6 ст. 3 ЦК України). Тому в кожному випадку окремо необхідно визначити, стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, зокрема, з урахуванням їхнього розміру.

А втім, не все так просто. В окремих випадках судді керуються лише принципом свободи договору та доходять висновку, що "у разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення". Таку позицію висловив суд у рішенні № 73219562 з посиланням на постанови ВСУ від 06.11.2013 р. у справі № 6-116цс13, від 19.03.2014 р. у справі № 6-20цс14, від 23.11.2016 р. у справі № 6-2134цс16.

У цьому аспекті звернемо увагу й на постанову в справі № 917/194/18, яку ВС ухвалив 02.04.2019.

Суть справи: прокурор звернувся до суду з позовом до підприємства про стягнення попередньої оплати, штрафу за порушення строків виконання зобов'язання, пені та штрафу за порушення строку використання авансу. Місцевий та апеляційний суди ці вимоги задовільнили. Колегія суддів Господарського суду ВС погодилася із цим висновком.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку потрібно сплатити в разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Верховний Суд вказав, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності можна застосовувати різний набір санкцій.

Отже, ВС підтримав правову позицію, викладену в постановах № 911/2813/17 від 09.02.2018, № 911/1351/17 від 22.03.2018, № 922/1720/17 від 25.05.2018.

Головна проблема наведених у цій публікації справ – можливість або неможливість для сторін договору реалізувати на практиці загальні засади цивільного законодавства, передбачені в ст. 3 ЦК України. Ідеться насамперед про принцип свободи договору, додатково передбачений положеннями ст. 627 ЦК України. Наприклад, сторони вирішили посилити відповідальність за порушення умов свого ж договору, тому передбачили і штраф, і пеню – обопільно дали на це згоду. А суди вважають, що це порушує Конституцію України – подвійна відповідальність. При цьому поза увагою судів залишається той факт, що сторони договору таку відповідальність беруть на себе добровільно, реалізують свої права. Так само взагалі жодним чином не оцінюють ту обставину, що ст. 61 Конституції України з її забороною на подвійну юридичну відповідальність одного виду за те саме правопорушення розміщена саме в розд. ІІ "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". А отже, її положення стосуються, імовірніше, лише фізичних осіб, а не юридичних. Судячи з усього, у ст. 61 Конституції України не йдеться про випадки договірного застосування штрафних санкцій у господарських відносинах.

Інший проблемний аспект у штрафних санкціях стосується негрошових зобов'язань

Так, установлюючи в договорі, крім штрафу, ще й пеню за те саме порушення, потрібно враховувати, що на підставі ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, яку обчислюють у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. На практиці виникає слушне питання: а чи можливо встановити пеню за порушення негрошового зобов'язання? Наприклад, за затримку передання покупцеві товару або надання певної послуги, закінчення робіт.

Якщо звернутися до відповідних норм ГК України (ст. ст. 230, 231), то жодних заборон на встановлення пені за порушення негрошового зобов'язання цим Кодексом не передбачено. Судова практика знову ж таки по-різному вирішує цю проблему. У будь-якому випадку, передбачаючи в договорі пеню за негрошове зобов'язання, варто послатися на вже згадану ст. 6 ЦК України (сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд).

Згідно зі ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання потрібно виконувати належним чином відповідно до їх умов, а також вимог закону та інших правових актів. Якщо в зобов'язанні встановлено строк (дату) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Відповідно до ст. 230 ЦК України штрафними санкціями за цим Кодексом є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил ведення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема прострочення його виконання, боржник зобов'язаний сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню) у сумі, визначеній законом або договором (ст. 611 ЦК України). ГК України не містить такого поняття, як пеня. Водночас згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, яку обчислюють у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення. Господарським законодавством закріплено, що в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції належить застосовувати в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України). Беручи до уваги положення ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 2 ст. 4 ГК України, які відсилають до спеціальних норм, що регулюють господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання. Виходячи з принципу свободи договору (ч. 3 ст. 549 ЦК України), за допомогою пені сторони в договорі можуть забезпечити, зокрема, виконання негрошового зобов'язання.

Пеню може бути встановлено для забезпечення будь-якого договірного зобов'язання (як грошового, так і негрошового), оскільки вона належить до штрафних санкцій.

Чи можна зменшити штрафні санкції, коли вони необґрунтовано завищені та значні за розміром?

Скажімо, спочатку (під час укладення договору) у сторін може й не виникати зауважень, проте після того, як кредитор пред'явив претензії, або після звернення до суду з'являється низка заперечень. У такому разі ефективним способом захисту є можливість зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню, за рішенням суду. Утім і в цьому питанні судова практика неоднозначна.

Насамперед можливість зменшення розміру неустойки в судовому порядку передбачена низкою нормативно-правових актів цивільного та господарського законодавства. Так, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшено за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції занадто великі проти збитків кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому має бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо ж порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 7 оглядового листа ВГСУ № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 р. за наявності підстав, передбачених ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, може бути зменшений за рішенням господарського суду. Водночас варто зауважити, що згідно зі ст. 549 ЦК України неустойка може бути представлена у формі штрафу та/або пені. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

У згадуваних в оглядовому листі статтях ЦК України та ГК України йдеться про можливість зменшення розміру неустойки (ст. 551 ЦК України) або штрафних санкцій (ст. 233 ГК України), водночас у ньому зроблено висновок про можливість зменшення лише пені. Обґрунтовуючи свої позиції такою думкою ВГСУ, низка господарських судів під час розгляду цього питання дійшла висновку про можливість зменшення розміру лише застосованої за договором пені (а не штрафу), що, очевидно, є помилковим тлумаченням чинного законодавства України.

Хоч перелік підстав для зменшення розміру неустойки, застосованої до боржника за договором, не є чітко передбаченим законодавством, а його визначає суддя за внутрішнім переконанням, усе ж деякі приклади підстав для визнання обставин винятковими та застосування зменшення штрафних санкцій є в судовій практиці, зокрема рішеннях ВГСУ та ВС, а саме:

– збитки, яких зазнав позивач, неспівмірні або їх немає (або немає доказів цих збитків), а також немає доказів, що свідчили б про можливе погіршення фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності для кредитора – постанова ВГСУ від 17.05.2017 р. у справі № 911/3032/16, постанова ВС від 25.04.2018 р. у справі № 904/12429/16, постанова ВГСУ від 11.07.2017 р. у справі № 917/1608/16;

– значний розмір неустойки – постанова ВГСУ від 17.05.2017 р. у справі № 911/3032/16, постанова ВГСУ від 20.06.2017 р. у справі № 904/9947/16;

– тяжке фінансове становище боржника та значна кількість зобов'язань перед третіми особами – постанова ВГСУ від 13.06.2017 р. у справі № 904/11374/16, постанова ВГСУ від 04.07.2017 р. у справі № 904/11327/16 тощо.

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2019

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua