Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Іноземна валюта vs національна: огляд судової практики
Ірина Тодоренко, ЮРИСТ&ЗАКОН

Практика засвідчує, що держава неухильно прагне до того, щоб на національному ринку більш активно використовувалася національна валюта, розширюючи можливості її застосування й дещо обмежуючи можливості використання іноземних валют.

Водночас немає прямої законодавчої заборони на використання іноземної валюти як у зовнішньоторговельних розрахунках, так і в розрахунках під час здійснення внутрішніх операцій. При цьому в процесі проведення валютних операцій виникає безліч питань, і, як доводить судова практика, буває досить проблематично стягнути борг в іноземній валюті або нарахувати пеню й інфляційні втрати на борг в іноземній валюті.

Розгляньмо ж докладніше питання стягнення боргу в іноземній валюті та нюанси такого стягнення на прикладі останньої судової практики.

Валютну позику можна повернути в іноземній валюті

Уявімо ситуацію – ви надаєте позику в іноземній валюті, позичальник же її не виплачує в обумовлений строк. Наступний крок – звернення до суду з позовом про стягнення суми заборгованості й процентів за прострочення виплати. При цьому виникають питання: у якій валюті боржник повинен повернути суму позики? В іноземній валюті як валюті, визначеній договором позики, чи суму в її гривневому еквіваленті?

Раніше усталена судова практика зводилася до того, що незалежно від того, у якій валюті в зобов'язанні визначено борг, засобом погашення грошового зобов'язання може бути лише національна валюта України. Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові № 308/3824/16-ц. Тобто фактично раніше в разі, якщо особа, яка отримала позику в іноземній валюті, не виконала своїх зобов'язань, з неї стягували суму, визначену в гривневому еквіваленті.

У постанові № 373/2054/16-ц Верховний Суд виклав протилежну правову позицію, змінивши раніше застосовувану практику. Так, ВС дійшов висновку, що немає законодавчої заборони на стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті.

При цьому ВС наголосив, що він не відступив від раніше визначеної позиції. Адже правовий режим іноземної валюти на території України, хоча й пов'язаний із певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, але не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. Якщо в судовому рішенні вказано суму боргу в іноземній валюті й наведено її еквівалент у національній валюті, то перераховують саме суму в іноземній валюті.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1046 і ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі й саме в тій валюті, яку визначено договором позики, а не у всіх випадках і безумовно в національній валюті України. Таким чином, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Про стягнення 3 % річних за прострочену валютну позику

Щодо нарахування 3 % річних на суму простроченої позики, наданої в інвалюті, то Верховний Суд нагадав, що згідно зі ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити і суму боргу, і 3 % річних від простроченої суми.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для виконання, до дня ухвалення рішення, помноженої на 3, поділеної на 100 і поділеної на 365 (днів у році).

При цьому в тій самій постанові № 373/2054/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що під час розрахунку 3 % річних має застосовуватися прострочена сума, визначена в договорі, а не її еквівалент у національній валюті.

Іноземна валюта, визначена сторонами в договорі, не підлягає індексації

Розгляньмо ситуацію, викладену в постанові ВС № 761/11976/16. Сторони уклали договір оренди житлового будинку, визначивши розмір орендної плати в іноземній валюті, із зазначенням перерахунку в національну валюту України. Орендар прострочив оплату за договором на кілька місяців, у зв'язку із чим орендодавець звернувся до суду з вимогою про стягнення суми заборгованості за орендою й комунальними послугами, інфляційних втрат, 3 % річних і пені.

Суд першої інстанції повністю задовольнив вимоги орендодавця, а суд апеляційної інстанції скасував його рішення в частині стягнення інфляційних втрат. ВС погодився з твердженням апеляції про неможливість стягнення суми інфляції в разі заборгованості в іноземній валюті.

Верховний Суд нагадав, що відповідно до ст. 815 ЦК наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло, розмір якої встановлюється в договорі. Відсутність оплати за договором оренди – це одностороння відмова від зобов'язання, яка згідно зі ст. 625 ЦК спричиняє в разі вимоги орендодавця обов'язок виплатити суму заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Суд апеляційної інстанції, позицію якого повністю підтримав ВС, дійшов висновку, що інфляційні втрати не підлягають стягненню з орендаря, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише національна валюта України – гривня, тоді як іноземна валюта, передбачена умовами договору, індексації не підлягає.

Отже, у разі порушення зобов'язань за договором, у якому визначено платежі в іноземній валюті, боржник на вимогу кредитора повинен сплатити суму заборгованості, 3 % річних, пеню, але не інфляційні втрати, оскільки знецінюється лише національна валюта.

Нюанси примусового стягнення боргу в іноземній валюті

А тепер розгляньмо постанову ВС № 752/18552/17. Оформивши, але не повернувши банківський кредит в іноземній валюті, боржник не виконав своє зобов'язання, у зв'язку із чим банк звернувся до суду з вимогою про солідарне стягнення з боржника й поручителя за валютним кредитом суми заборгованості. Суд постановив стягнути солідарну заборгованість на користь банку, і на виконання зазначеного рішення суду було видано виконавчий лист і відкрито виконавче провадження. Виконавець у виконавчому листі вказав суму заборгованості в іноземній валюті й навів її гривневий еквівалент. Боржники ж намагалися оскаржити дії держвиконавця, стверджуючи, що останній повинен був зазначити суму заборгованості саме в гривневому еквіваленті.

Зауважимо, що рішенням суду визначено суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті в гривні за офіційним курсом НБУ. І Верховний Суд наголосив, що в разі прийняття судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу повинна бути перерахована саме іноземна валюта. Ба більше, перерахування суми в національній валюті не можна вважати належним виконанням судового рішення.

Таким чином, зазначення в постанові державного виконавця про відкриття виконавчого провадження суми боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті в гривні відповідає змісту судового рішення й не впливає на порядок звернення стягнення на грошові кошти боржника в іноземній валюті.

При цьому, звертаючи стягнення на кошти боржника в іноземній валюті, держвиконавець повинен керуватися ст. 49 Закону про виконавче провадження.

Так, у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення в боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок виконавчої служби, а приватний виконавець – на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. А в разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець дає доручення про купівлю відповідної валюти й перерахування її на валютний рахунок. Тобто в будь-якому разі, якщо є борг в іноземній валюті, перераховувати на рахунок виконавця потрібно саме іноземну валюту. Витрати у зв'язку з валютообмінними фінансовими операціями та інші витрати, пов'язані з перерахуванням коштів, покладаються на боржника.

Якщо в судовому рішенні суму боргу вказано в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми в гривні, то перерахування боргу в національній валюті не можна вважати належним виконанням судового рішення. У постанові виконавця про відкриття виконавчого провадження також має бути зазначено суму в інвалюті, що відповідає змісту судового рішення.

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2019

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua