Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Спори з неплатоспроможними банками
Ростислав Кравець, адвокат, старший партнер, Адвокатської компанії "Кравець і партнери"

Завдяки спільним зусиллям Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) за кілька останніх років в Україні було віднесено до категорії неплатоспроможних понад 90 банків. При цьому, формуючи статистичну звітність, представники регулятора вказують на повернення близько 98 % вкладів, чим дуже пишаються. Водночас до цієї звітності не включаються кошти юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців. Але навіть указана чиновниками цифра призвела до того, що на сьогодні Фонд заборгував НБУ та Мінфіну більше ніж 60 млрд грн, причому тільки за півтора року Фонд виплатив за цими "кредитами" майже 5 млрд грн відсотків.

Якщо ж підійти об'єктивно, то Фонд при виведенні банків з ринку сплатив не більше ніж 10 – 15 % від загальної суми коштів, розміщених клієнтами в українських банках. А абсолютно неефективна робота співробітників Фонду з повернення коштів, реалізації активів, стягнення шкоди безпосередньо з топ-менеджерів і акціонерів банку ще більше зменшує цю цифру.

Про це свідчать проведені непрозорі тендери з реалізації майна та фактична відсутність роботи зі стягнення коштів з топ-менеджменту й акціонерів банків.

Яскравим прикладом може бути процес зі стягнення шкоди із власника банку "Форум" Новинського. У цьому випадку після подання позову представники Фонду не надали до суду доказів і фактично не відвідували засідання, наслідком чого стала відмова в позові.

Крім того, Фонд, незважаючи на наявність рішення суду, приховує дані про кількість заяв і позовів, поданих до топ-менеджменту, співробітників і акціонерів банків, що ліквідуються, з вимогами про повернення коштів.

До того ж не слід забувати й про кредити рефінансування, видані НБУ, а також кредити Державної іпотечної установи, держбанку "Ощадбанк" і квазідержбанку "Укргазбанк", видані проблемним банкам і тим, які мають у заставах майно й майнові права на частину ліквідних кредитів. Стягнення коштів за цими кредитами насамперед буде спрямовано тому ж НБУ й держустановам разом з держбанками, а не клієнтам цих фінустанов.

Тож перед клієнтами банків, що ліквідуються, постало завдання повернути свої кошти, адже, як свідчить практика, ні НБУ, ні Фонд не зацікавлені у виконанні своїх прямих обов'язків. І слід зазначити, що за останні два роки судова практика значно просунулася в поверненні коштів вкладників проблемних банків. Та навіть сьогодні більшість клієнтів банків займають пасивну позицію й чекають, коли їхні кошти повернуться в процесі ліквідації банку.

Основними напрямами, що отримали на сьогодні розвиток у судах, є:

1) стягнення коштів з Фонду у зв'язку з прямими нормами ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

2) стягнення шкоди з НБУ у зв'язку з його бездіяльністю;

3) стягнення коштів із власників і топ-менеджменту банків;

4) стягнення коштів з виконавчої служби, яка не виконала рішення судів, що набрали законної сили.

Стягнення коштів з Фонду

Отже, згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради й правління (ради директорів), органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту)). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку й органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації та до її припинення.

Таким чином, з моменту введення тимчасової адміністрації Фонд бере на себе всі функції як із управління, так і з контролю за діяльністю банку.

З аналізу повноважень органів управління й контролю банку, передбачених у ст. ст. 37 – 41 Закону України "Про банки та банківську діяльність", випливає, що саме ці органи відповідальні за діяльність банку, у тому числі й за виконання банком своїх зобов'язань перед вкладниками та кредиторами.

Отже, попри те, що договірні відносини виникли безпосередньо між позичальником і банком, після введення в банк тимчасової адміністрації, до якої переходять повноваження банку, саме остання стає відповідальною за діяльність банку й виконання ним своїх зобов'язань.

Також слід вказати на те, що управління банком під час тимчасової адміністрації здійснюється з урахуванням норм спеціального закону – Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладами. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних і початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше ніж сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, установленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами НЕ МОЖЕ БУТИ МЕНШОЮ НІЖ 200000 грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Уся суть у тому, що жодним нормативним актом в Україні не встановлено й не надано повноважень установлювати суму граничного відшкодування коштів за вкладами. Саме така редакція пов'язана з бездумним і популістським внесенням змін до законодавства. Спершу планувалося надати повноваження адміністративній раді Фонду встановлювати суму відшкодування, але цю норму було виключено із законодавства, а внести зміни до інших статей не спромоглися.

Тобто норма цієї статті передбачає встановлення лише нижньої межі суми гарантійного відшкодування без обмежень за верхньою межею. Отже, гарантійною сумою є сума залишку коштів на відповідному рахунку, а не сума коштів у розмірі 200000 грн.

Системний аналіз ч. 1 ст. 26 і п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дає змогу зробити логічний висновок про те, що під час тимчасової адміністрації Фонд, здійснюючи управління банком і несучи відповідальність за його діяльність у цей період, повинен провести виплати за договорами банківського вкладу й банківського рахунка в повному розмірі залишку коштів на відповідному рахунку без установлення будь-яких лімітів.

Таким чином, відшкодування лише 200000 грн за договорами банківського вкладу, де розмір вкладу більший зазначеної суми, не припиняє порушення прав вкладників на одержання всієї суми вкладу й не звільняє Фонд від обов'язку здійснити виплати в повному розмірі.

Також слід зазначити, що черговість виплат, визначена в п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", стосується, зокрема, відшкодування пені й штрафів, передбачених як договором, так і законодавством за час до введення тимчасової адміністрації. Тобто за період доки банк без уведеної тимчасової адміністрації не виконував своїх зобов'язань перед вкладником, з підтвердженням цієї суми відповідним рішенням суду. І жодним чином не стосується черговості виплати суми вкладу, у якому б розмірі вона не була.

Водночас згідно з ч. 1 ст. 26, п. 3 ч. 2 ст. 46 і п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час проведення процедури ліквідації банку Фонд зобов'язаний здійснити виплати за грошовими зобов'язаннями банку в повному розмірі залишку коштів на відповідних рахунках вкладників/кредиторів банку без установлення будь-яких лімітів.

Стягнення шкоди з НБУ

Ця схема має два етапи. Передусім потрібно довести вину НБУ у втраті вкладниками своїх коштів, щоб надалі вже безпосередньо з НБУ стягувати завдану бездіяльністю шкоду.

Підставою для таких позовів є бездіяльність Національного банку України, який не вжив своєчасних заходів відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про Національний банк України", результатом чого стали негативні фінансово-економічні наслідки в банках, що ліквідуються, і неможливість повернення коштів клієнтів і кредиторів банку.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і способом, які передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Закону України "Про Національний банк України" встановлено, що головна мета банківського регулювання й нагляду – безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання й нагляду на індивідуальній і консолідованій основі за діяльністю банків і банківських груп у межах і порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими й спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами й філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку й економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

За змістом ст. 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" метою банківського нагляду є стабільність банківської системи й захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. НБУ здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок і дистанційного нагляду.

Згідно зі ст. 69 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк зобов'язаний подавати Національному банку України фінансову й статистичну звітність щодо роботи банку, його операцій, ліквідності, платоспроможності, прибутковості, а також інформацію афілійованих осіб банку з метою оцінки фінансового стану банку.

З огляду на зазначені вище норми, саме НБУ, здійснюючи свої прямі обов'язки щодо контролю за банківською системою, повинен вживати всіх заходів, щоб запобігти ймовірності банку стати проблемним або неплатоспроможним.

Водночас НБУ не виконав вказаних вище вимог законодавства, оскільки банк не зміг виконати, узятих на себе зобов'язань, що зумовило його неплатоспроможність.

Конституція України (ст. 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У цьому випадку має місце втрата майна, а саме цілком конкретної суми коштів, що належать позивачеві на праві власності. І внаслідок того, що НБУ не вжив своєчасних і адекватних заходів регулювання щодо банку, позивач позбавлений свого майна.

Згідно зі ст. 3 Конституції України утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Оскільки судова влада є однією з галузей влади, то під час виконання своїх функцій суди передусім зобов'язані пам'ятати, що судочинство має здійснюватися для утвердження й забезпечення прав і свобод людини, а не інтересів банків.

Разом з тим ст. 8 Конституції України закріплює норми про те, що в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Основний закон України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України й повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст. 1 Протоколу, підписаного й ратифікованого Україною, яка згідно зі ст. 5 цього ж Протоколу є додатковою статтею Конвенції, кожна фізична чи юридична особа має право на повагу до своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Позитивна практика в таких спорах уже є щодо бездіяльності НБУ стосовно Брокбізнесбанку (ухвала ВАСУ в справі № 826/19469/14, ухвала ВСУ в справі № 826/19469/14) і Укргазпромбанку (ухвала ВАСУ від 10.11.2016 у справі № 826/26255/15), а також рішення першої інстанції щодо банку "Фінанси й кредит" (постанова ОАСК в справі № 826/7697/16).

Стягнення коштів із власників і топ-менеджменту банків

Згідно з ч. 5 ст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, що загрожують інтересам вкладників або інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну й кримінальну відповідальність.

Пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном (ч. 6 ст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Відповідно до ч. 1 ст. 52 зазначеного вище Закону пов'язаними з банком особами, зокрема, є контролери банку; особи, що мають істотну участь у банку, і особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю в банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники й члени комітетів банку та ін.

Крім того, ч. 4 ст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" істотна участь – пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи разом з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи чи незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління або діяльність юридичної особи.

Таким чином, з офіційних даних на сайті НБУ можна визначити коло відповідачів. Крім того, і в самих постановах НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних міститься інформація про вину акціонерів, які не вчинили дії із докапіталізації фінансової установи, яка їм належить.

Така практика також уже є, зокрема це справа про стягнення коштів з Олега Бахматюка й компанії, через яку Бахматюк володів ВіЕйБі банком (рішення апеляційного суду м. Києва в справі № 761/3002/15-ц).

Загалом, хочеться ще раз наголосити на головній тенденції: пасивність клієнтів банків дає змогу НБУ, Фонду й акціонерам банків уникати відповідальності перед клієнтами й кредиторами банків, що ліквідуються. При цьому механізми захисту прав юридичних осіб і споживачів фінансових послуг в українському законодавстві є та їх можна ефективно використовувати.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua