Уже дуже довго в Україні тривають розмови щодо того, як побудувати тут суспільство загального благополуччя, віднайти рецепт економічного процвітання. Багато хто вбачає такий рецепт у переході від сировинної економіки до інноваційної. Однак постіндустріальна економіка високих технологій і наукомістких виробництв не з'явиться на порожньому місці. Якщо в країні зовсім немає виробництва, то звідки ж виникне високотехнологічне виробництво? Якщо немає власного продукту й умов для реінвестування в модернізацію виробництва, то як же з'явиться інноваційний продукт? Без інвестицій немає й інновацій, а звідки взяти гроші на інвестиції? Якщо немає реальної економіки, то що ж буде обслуговувати сектор послуг? Так, ми маємо мізки, але на світовому ринку мізків також є конкуренція. Ще в нас є відтік розумового потенціалу та проблеми з освітою. А якщо в нас немає високотехнологічного виробництва, отже – для мізків немає застосування.

Сторінки цього видання – не місце суперечкам щодо економічної стратегії. Маємо офіційне бачення, від якого відштовхуємось: наші політики, принаймні на словах, майже одноголосно зробили ставку на реальну економіку та розвиток власного виробничого експорту.

Відтоді всі нові й нові покоління реформаторів вивчають передовий грузинський, корейський, прибалтійський, сінгапурський досвід. Але щоб знайти відповідь, не потрібно так далеко їздити численними делегаціями, не обов'язково широко висвітлювати "результати" поїздок у вигляді гарних селфі у Фейсбуці. Необхідно просто виконати цілком конкретні справи. Які саме – про це йтиметься нижче.

Я не бачу більше сенсу розжовувати на сторінках юридичної преси практику правозастосування перелічених нижче норм законодавства та підлаштовуватись під таку практику. Ми повинні змінювати останню, оскільки ніхто не виконає цього якісніше за нас. І якщо хоча б один юрист, який займає на сьогодні посаду в державному апараті, прочитає цю статтю, отже, вона не даремно займає місце в цьому поважному виданні.

Таким чином, перше, що потрібно зробити, – це почути представників реальної економіки – виробників та експортерів, зрозуміти, що саме для них є найважливішим і терміновим, після чого записати це до свого верхнього лівого квадрата матриці Ейзенхауера. Саме туди слід спрямувати свою першу подачу.

Найважливіше – це не семінари для просування українського експорту. Бізнесмен сам шукає собі ринки збуту й освоює їх. Якщо держава допомагає – прекрасно. Але наша держава поки що не може навіть захистити своїх громадян за кордоном від порушень прав людини, тому питаннями просування експортери краще займуться самі.

Експортерам не "горить" створити експортне кредитне агентство, адже якось жили й без нього досі. Тим паче, що держава саме вимиває обігові кошти в експортерів, затримуючи відшкодування ПДВ.

Інвестора теж не слід шукати – він сам прийде, якщо зрозуміє, що його тут не пограбують. Наразі такого розуміння немає, підтвердження чому наведено нижче.

Також конкурентоспроможний продукт не потребує пільг, оскільки для нього необхідними є рівні конкурентні умови, захист власності.

На сьогодні в українських експортерів та імпортерів є такі першочергові проблеми юридичного характеру, пов'язані з регулюванням ЗЕД:

1. Обмеження волі зовнішньоекономічного підприємництва¹ у вигляді встановлення державою строків розрахунків у ЗЕД. Дотепер в Україні діє закон, яким передбачено: якщо експортер не отримав оплату за свій товар протягом установленого не контрактом, а державою строку (нині це – 120 днів²), то держава карає його штрафом і забороною того самого експорту³. Аналогічне трапиться з імпортером.

З вуст юристів (і не лише фіскальної служби або МЕРТ) інколи звучать такі думки: потрібно ж було подати позов до суду та призупинити нарахування пені (абз. 2 ст. 4 Закону № 185/94-ВР).

Такі поради можна вибачити юристу, який не створив жодного робочого місця й не заплатив ані копійки податків зі своєї кишені. Бізнесмен міркує по-іншому.

На поради на кшталт "потрібно було підписувати контракт із правильним арбітражним застереженням" бізнесмен відповість вам – "а ти спробуй продати свій товар на зовнішній ринок, тоді поговоримо знову". Здебільшого підприємець змушений приймати рішення про звернення до суду лише тому, що так вважає український посадовець, якого годує той самий підприємець.

А якщо бізнесмен не бажає вчиняти так, аби догодити посадовцю, чи просто не може дозволити собі витрати на судовий процес, держава нарахує пеню 0,3 % і застосує режим індивідуального ліцензування ЗЕД⁴.

При цьому необхідно розуміти, що переважно виробник-експортер одночасно є й імпортером, тому в разі застосування до нього режиму індивідуального ліцензування ЗЕД настає повний параліч господарської діяльності – виробник не зможе ані придбавати сировину, ані експортувати свій продукт.

Аби просто продовжувати працювати, бізнесменові потрібно на кожну операцію просити дозвіл у посадовця та сплачувати йому за це мито в розмірі 0,2 % від вартості операції⁵.

Для одержання такого дозволу слід подати до МЕРТ цілий пакет документів. Якщо сума правочину – менше 40 тисяч доларів, то дозвіл можна отримувати у відповідному департаменті економіки обладміністрацій. Однак якщо сума правочину перевищує цей поріг, то заявник повинен звертатися безпосередньо до МЕРТ, причому документи не приймають поштою або електронною поштою. Інакше кажучи, для одержання кожного дозволу необхідно їхати до Києва (!). Ось такий кам'яний вік зберігся в міністерстві, яке називається – міністерство економічного розвитку...

Згідно з усталеною практикою відповідальність у сфері ЗЕД застосовується без вини суб'єкта ЗЕД.

2. Обмеження принципу свободи зовнішньоекономічної діяльності в частині обмеження права на економічні результати зовнішньоекономічної діяльності⁶.

Законами України передбачено обов'язковий продаж валютної виручки. Кожен український експортер (у тому числі юрист, який продав свої послуги іноземцю) обмежений у своєму праві власності на отриману валютну виручку. 65 % одержаних коштів в іноземній валюті він зобов'язаний продати.⁷

3. Обмеження принципу свободи зовнішньоекономічної діяльності в частині обмеження права на вільний вибір умов зовнішньоекономічних контрактів. Так, наприклад, авансові платежі за імпортними контрактами на суму понад 50 тисяч доларів США можна здійснювати лише з дозволу НБУ чи у формі підтвердженого першокласним банком акредитива на третій операційний день після підтвердження платежу, а за контрактами на суму понад 1 мільйон доларів США – тільки у формі такого акредитива (за деякими винятками).⁸

4. Обмеження свободи й гарантій інвестиційної діяльності⁹, а також права власності на одержаний прибуток. Постановою від 07.06.2016 № 342 НБУ дозволив перерахувати іноземним інвесторам дивіденди, нараховані за 2014 і 2015 рр., в іноземній валюті, але не більше ніж 1 мільйон доларів США чи 10 % від загального обсягу дивідендів, що підлягають перерахуванню, або якщо 10 % – це понад 5 мільйонів доларів США, то не більше ніж 5 мільйонів доларів на місяць.

До прийняття такої постанови з кінця 2014 року діяла заборона на виплату дивідендів іноземцям в інвалюті. Якщо не буде відповідного дозволу НБУ, за 2016 рік, а також за період до 2014 року іноземні інвестори не зможуть отримувати свої дивіденди.

При цьому продовжують діяти обмеження на перерахування іноземним інвесторам валюти від продажу корпоративних прав і акцій, зменшення статутних капіталів, виходу з господарських товариств.

5. Просто українська митниця.

Щодо цього проблема полягає не стільки у сфері законодавства, скільки в галузі практики застосування закону українськими митниками. Основна проблема – не порушення строків митного оформлення, хоча це теж є. Митниця має гамівну сорочку для українських імпортерів та експортерів. Це – гігантські штрафи за порушення митних правил задля повного придушення опору та спонукання до "співробітництва" імпортерів і експортерів.

Іще важіль – зловживання повноваженнями щодо коригування митної вартості імпортного товару з корупційною метою прямого одержання неправомірної вигоди чи допомоги іншим суб'єктам у використанні недобросовісних методів конкурентної боротьби. Якщо мало цього, є ще можливість маніпуляцій у сфері класифікації товарів і багато інших корупційних можливостей...

Як, по-вашому: це – досить серйозні проблеми для українських виробників-експортерів, аби звернути на них увагу? Але ж ми ще не говорили про оподаткування, відшкодування ПДВ. Чи ті питання, якими вже третій рік займається "нове" Міністерство економіки, важливіші для країни?

Можливо, нехай краще виробляють продукт, продають його, створюють робочі місця, сплачують податки? Це все, чого вони хочуть від держави.

Свою допомогу для підготовки відповідних законопроектів я готова надати pro bono.