Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Виконання багаторівневих арбітражних застережень: проблеми та перспективи
Дмитро Шемелін, юрист, ЮФ "Ілляшев та Партнери"

Як відомий персонаж Мольєра не підозрював, що говорить прозою, так і більшість укладачів договорів не підозрюють, що посилання на необхідність переговорів перед передачею справи до арбітражу красиво називається "багаторівневим арбітражним застереженням".

Багаторівневі застереження досить популярні в міжнародній практиці як у їх "одноклітинній" формі "переговори - арбітраж", так і в більш розвинених: "медіація - арбітраж" (MedArb), "переговори - медіація - арбітраж" або "арбітраж - медіація - арбітраж". Для останнього випадку, наприклад, Сінгапурським міжнародним медіаційним центром навіть створено спеціальні правила: SIAC-SIMC Arb-Med-Arb Protocol.

Мета таких ускладнених застережень зрозуміла: забезпечити сторонам можливість вирішити спір без зайвих витрат, які завжди пов'язані з арбітражною чи судовою справою, навіть на ранніх її стадіях, або ж скоротити та прискорити арбітражну процедуру шляхом досягнення згоди щодо окремих ключових моментів.

Головне питання, що виникає під час примусового виконання подібного багаторівневого застереження, – наскільки його стадії є насправді обов'язковими. Або ж у разі найпростішого застереження "переговори - арбітраж", наскільки проведення переговорів є дійсно обов'язковим перед передачею спору до арбітражу?

Через велику поширеність подібних застережень на практиці сторони часто сприймають вимогу про переговори як просту формальність, певну данину ввічливості. З цієї причини позивачі не витрачають час на даремні, на їхню думку, переговори, а прямо передають спір до арбітражу, заощадивши час і зусилля.

Найчастіше, однак, відповідачі користуються формальною можливістю послатися на буквальний текст застереження для того, щоб або затягти процес, або, що ще більш неприємно, оскаржити кінцеве рішення арбітражу або не допустити його визнання та виконання. Іноді така тактика приносить свої плоди, як у справі Міжнародного суду ООН за позовом Грузії проти Росії на підставі Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, яку було припинено МС ООН саме через недотримання Грузією досудового врегулювання шляхом переговорів.

За кордоном існує досить велика практика розмежування між застереженнями, які передбачають обов'язкову доарбітражну стадію, та застереженнями, де така стадія згадується, але не обов'язкова.

Зрозуміло, що варто перестрахуватися і формально виконати вимоги про переговори перед початком арбітражу. Для цього, як правило, достатньо декількох листів і розумного проміжку часу. Але що робити в ситуації, коли таку вимогу виконати неможливо?

За кордоном існує досить велика практика розмежування між застереженнями, які передбачають обов'язкову доарбітражну стадію, та застереженнями, де така стадія згадується, але не обов'язкова. Переважно суди керуються такими міркуваннями:

- наскільки із самого тексту застереження випливає, що доарбітражна стадія була обов'язковою (mandatory language) або її завершення було умовою для передачі справи до арбітражу (condition precedent);

- наскільки опис доарбітражної стадії є досить чітким і дозволяє визначити, коли і як саме ця стадія завершується.

Так, наприклад, у справі Medissimo v. Logica, рішення від 29 квітня 2014 у справі № 12-27.004, французький Cour de cassation ухвалив, що проста угода спробувати вирішити спір мирним шляхом перед поданням до суду за відсутності конкретних умов не є обов'язковою для сторін.

Аналогічним чином швейцарський Tribunal Federal у рішенні від 16 травня 2011 року у справі X Gmbh v Y Sarl № 4А-46/2011 ухвалив, що положення про досудове врегулювання є обов'язковими, тільки якщо вони достатньо детальні для того, щоб показати намір сторін зробити переговори саме попередньою умовою для подальшого звернення до суду чи арбітражу.

Підхід англійських судів у цілому схожий: угода про доарбітражне врегулювання має силу, якщо вона досить детальна – див. з порівняно недавньої практики Emirates Trading Agency LLC v. Prime Mineral Exports Private Limited (2014) EWHC 2104, де обов'язковою для сторін суд визначив навіть угоду про "дружнє обговорення", friendly discussion, адже вона містила всі необхідні елементи.

В Україні позиції судів у подібних справах поки неоднозначні.

Після прийняття Конституційним Судом України Рішення у справі про досудове врегулювання спорів (також відоме як справа Кампус Коттон Клаб, рішення від 09.07.2002 № 15-рп/2002) угоди про обов'язкове врегулювання перед зверненням до суду в Україні навряд чи будуть дійсні.

З іншого боку, доарбітражне врегулювання Рішення Конституційного Суду, очевидно, не торкається, оскільки широко поширена позиція про те, що право на звернення до арбітражу є договірним, а не конституційним. Отже, для нього можуть існувати передбачені договором обмеження.

В цілому, українські суди поки не визначили чітких критеріїв, коли доарбітражні переговори у разі багаторівневого застереження є обов'язковими і їх відсутність може привести до відмови у визнанні та виконанні або до скасування арбітражного рішення.

Так, ще в 2008 році у справі за клопотанням International Port Services Ltd. було скасовано рішення МКАС при ТПП України на користь Одеського морського торговельного порту на тій підставі, що сторонами не було дотримано процедури доарбітражних переговорів (див. ухвалу Верховного Суду України від 20.02.2008 у справі № 6-18634св07).

Надалі у справі за клопотанням ВАТ "Волгабурмаш" Вищий спеціалізований суд скасував рішення апеляційної інстанції, яка проігнорувала необхідність доарбітражного врегулювання спору (ухвала від 12.12.2012 у справі № 6-34689св12).

Однак при повторному розгляді цієї ж справи апеляційна інстанція допустила визнання та виконання арбітражного рішення, прийнятого без дотримання доарбітражної процедури, з посиланням на справу Кампус Коттон Клаб, описану вище (див. ухвалу апеляційного суду м. Києва у справі № 22-ц/796/2930 від 05.03.2013). Таку позицію було підтримано й Вищим спеціалізованим судом (ухвала від 10.07.2013 у справі №6-12483св13).

Також ще як мінімум двічі вищі суди повертали на новий розгляд справи, в яких суди нижчих інстанцій не розглядали питання дотримання обов'язкової доарбітражної стадії розгляду: ухвала Вищого спеціалізованого суду від 15.01.2014 у справі № 6-35401св13 за клопотанням ТОВ "Скорзонера" та постанова Вищого господарського суду від 22.04.2014 у справі № 916/2271/13 за позовом ВАТ "Рибницька автоколона 2831".

По суті, українські суди поки не визначили чітких критеріїв, коли доарбітражні переговори у разі багаторівневого застереження є обов'язковими і їх відсутність може привести до відмови у визнанні та виконанні або до скасування арбітражного рішення. Проте українські суди також не розглядають доарбітражну стадію як в принципі необов'язкову.

На практиці МКАС при ТПП України також намагається перед прийняттям до розгляду справи, яка ґрунтується на багаторівневому застереженні, перевірити дотримання сторонами доарбітражного врегулювання. Таким чином, МКАС намагається мінімізувати неприємні випадки, коли вже готове рішення МКАС скасовується або не визнається на підставі недотримання доарбітражної процедури.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua