Одним з порушень законодавства про захист від недобросовісної конкуренції відповідно до статті 15¹ Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" є поширення інформації, що вводить в оману. Згідно з відомостями, викладеними в щорічному Звіті Антимонопольного комітету України за 2014 рік, "найпоширенішим видом недобросовісних дій, які здійснювалися з метою досягнення неправомірних переваг у конкуренції, було поширення інформації, що вводить в оману. Цей вид порушення становив в 2014 році 90,0 відсотків загальної кількості порушень серед недобросовісної конкуренції суб'єктів господарювання".

Відповідно до статті 15¹ Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього підприємства.

Інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які:

– містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну та знижку на них, а також про суттєві умови договору;

– містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан або господарську діяльність підприємства;

– приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають;

– містять посилання на обсяги виробництва, придбання, продажу або поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації.

Метою поширення відомостей, що вводять в оману, є одержання неправомірної переваги в конкуренції.

Зокрема, нещодавно широкого поширення набули листівки рекламного характеру, розміщені, в основному, в громадському транспорті, з пропозицією надати позику, кредит, гроші на дуже вигідних умовах, без довідки про доходи, застави, поручителів. Втім, за результатами перевірки, проведеної Антимонопольним комітетом України, встановлено, що потенційні кредитори за цією пропозицією не є фінансовою установою та не мають власних коштів для надання пропонованих послуг, а мають намір побудувати "піраміду" і надавати гроші позичальникам за рахунок залучення коштів інших фізичних осіб. Отже, оскільки незрозуміло, коли такі гроші буде залучено й чи буде взагалі, виглядає вкрай сумнівним і одержання їх адресатами листівок.

Можна виділити різні види обману покупців, наприклад:

– приписування товару або послузі унікальності, ексклюзивності;

– створення у покупця неправдивого уявлення про обсяг товару (фасування продукту в пакети вагою 800 - 900 грамів та їхнє розміщення на полицях поруч із кілограмовими пакетами);

– застосування прийомів порівняльної реклами, що не відповідають дійсності ("найдешевші ціни", "найбільш ефективний", "найбільший вибір");

– зазначення характеристик товару, які йому не властиві ("дитячий", при тому, що товар не пройшов державну санітарно-епідеміологічну експертизу й державну реєстрацію як продукт дитячого харчування; повідомлення про лікувальні властивості медичних препаратів, які мають лише протисимптомну дію);

– використання відомих географічних позначень для ідентифікації товару із зазначеним місцем, при тому, що місце виробництва товару жодного відношення до зазначеного місця не має.

У витягу з оглядового листа Вищого господарського суду України від 28.11.2012 року № 01-06/1731/2012 зазначено, що вимоги статті 15¹ Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" дотримано, якщо судами встановлено, що "Товариство, замовивши рекламні матеріали зазначеного змісту, зробило спробу досягти успіху в конкуренції шляхом здійснення впливу на споживчий попит покупців не завжди правдивими та такими, що вводять в оману, твердженнями. Відповідна реклама здатна привернути увагу споживача і є додатковим стимулом для придбання товарів саме в торговельній мережі Товариства. Водночас така реклама є недобросовісною конкуренцією, оскільки може ввести в оману споживачів та завдати шкоди конкурентам".

Судова практика виходить з того, що реклама стимулює зацікавленість споживачів до придбання товарів. Повідомлення в рекламних матеріалах і мережі Інтернет неправдивих відомостей ставить Товариство в більш вигідне становище й надає йому переваги в порівнянні з іншими суб'єктами господарювання, які здійснюють діяльність на ринку, підсилюючи при цьому його конкурентну позицію не завдяки власним досягненням, а шляхом поширення неправдивих відомостей.

Проаналізуємо практику Вищого господарського суду України з питання поширення інформації, що вводить в оману.

Насамперед, чому саме господарське, а не адміністративне судочинство досліджується. Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У пункті 4 інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 року № 3.2-2005 також сказано: "Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК до господарського суду у двомісячний строк від дня одержання рішення)".

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України. (Аналогічну позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України у справі № 16/17-681-2011 від 04 жовтня 2011 року).

Судова практика виходить із того, що посилання Відділення АМК України на те, що Підприємство на підтвердження виконання рішення АМК зобов'язане було надати Відділенню АМК України нову упаковку дієтичної добавки, яка не містила неправдивих відомостей, Вищий господарський суд України вважає недоречним, у зв'язку з тим, що рішенням АМК України на підприємство не було покладено відповідного обов'язку, а лише зобов'язано припинити порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та надати докази на підтвердження сплати штрафу (постанова від 12.08.2014 року у справі № 906/305/14).

При цьому суди першої та апеляційної інстанції повинні мати на увазі, що твердження про те, що питання введення в оману споживача обов'язково потребує спеціальних знань, тобто проведення експертного дослідження, є безпідставним, оскільки чинне законодавство України такого припису не містить; правомірність висновків Відділення АМК України не пов'язується виключно з проведенням саме експертизи; але не обмежує право суду призначити відповідну судову експертизу (за наявності підстав для цього) (постанова від 08.04.2014 року у справі № 922/4005/13).

Використання в назві ковбасних виробів або сирів традиційних назв ("Московська", "Сервелат", "Російська") може ввести споживачів в оману щодо смакових властивостей цього виробу, які, зокрема, пов'язані з традиційною технологією виробництва, наприклад, ковбаси "Московська" за національними (державними) стандартами (постанова від 24.03.2015 року у справі № 922/4464/14).

Реєстрація знаку для товарів і послуг хоча й надає право на маркування товару, для якого відповідний знак для товарів і послуг зареєстрований, однак не дає права на поширення інформації, що вводить в оману, з посиланням на відповідне свідоцтво та не може переважати над правом інших осіб (у тому числі потенційних споживачів) на одержання достовірної інформації про харчові продукти, зокрема правдиві дані про місце походження сировини, з якого виготовлено продукт (у разі якщо таке місце не збігається з місцезнаходженням виробничих потужностей).

Так, визнано неправомірними дії приватного акціонерного товариства "Галичина" з повідомлення невизначеному колу осіб на своєму сайті (www.galychyna.com.ua) і при упаковці молочних продуктів власного виробництва неправдивих відомостей про територію походження сировини товару (позначення "З ЧИСТИХ КАРПАТ" у комбінації з написом: "Галичина" родом з Карпат, де природа є екологічно чистою, а корівки дають особливо корисне та багате на смак молоко. Враховуючи те, що близько 20 % сировини для виготовлення цієї молочної продукції походить з Львівської області, а інші – з адміністративних областей, що не відносяться до Карпатського регіону (у тому числі знаходяться у зонах посиленого радіоактивного контролю)) (постанова у справі № 921/918/13-г/7 від 03.06.2014 року).