Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Електронна торгівля майном боржників – приреченість на успіх?
Антон Молчанов, керівник практики банкрутства, Arzinger

Остаточний перехід на електронні торговельні системи (ЕТС) є одним із найбільших очікувань від нещодавно прийнятого парламентом Кодексу України з процедур банкрутства. Саме ЕТС мають повністю витіснити звичні для багатьох вітчизняних фахівців ліцитаторні торги "з молотка" та впорядкувати діяльність існуючих електронних торгів.

Це нововведення приречене на успіх чи на поразку? Найімовірніше, перше, але спробуємо розібратися в деталях.

Насамперед успішність будь-якої банкрутної торгівлі може визначатися виключно відношенням вартості фактичного продажу більшості лотів до їх початкової вартості. Це, по суті, єдиний абсолютний і, як більшість економічних показників, чесний критерій успіху аукціонної торгівлі. Будь-які інші критерії (зокрема доступність торгів для широкого кола покупців, надійність аукціонних договорів та інше) або є похідними від нього, або не впливають на головну мету конкурсного процесу: отримати максимум від продажу майна боржника та розподілити цей максимум поміж кредиторами.

Своєю чергою, ефективність торгів за вартістю залежить передусім не від типу майданчика, а від того, хто і в який спосіб визначає умови продажу: склад майна, початкову ціну кожного лоту, його крок (суму, на яку підвищуватиметься вартість лоту протягом певного часу) і мінімальну початкову ціну повторного аукціону. Кодекс надає широкі можливості впливати на ці умови комітету кредиторів боржника – вони або погоджуються з тим, що пропонує арбітражний керуючий, або визначають власні умови, або взагалі відмовляються від продажу. Якщо принципової домовленості про умови продажу не досягнуто, їх установлюватиме суд. Аналогічні правила діятимуть стосовно заставного майна, де умови продажу погоджуватиме заставодержатель – забезпечений кредитор.

Ігри з умовами продажу коштуватимуть зацікавленим особам досить багато – якщо майно було продано за ціною, що могла бути вищою, то суд може визнати недійсним договір щодо його продажу.

Подібний підхід є, безумовно, прогресивним, особливо порівняно з чинним Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", де кредитори фактично перебувають осторонь умов продажу, а забезпечений кредитор погоджує саму можливість продажу застави, але не її умови. Звичайно, ніхто, окрім кредиторів, не зацікавлений у тому, аби визначити найвищі початкові ціни та кроки аукціону. Але найвищі ціни не завжди будуть виправдані з погляду попиту та якості конкретного майна боржника, отже, не факт, що приваблюватимуть покупців.

Крім того, якщо арбітражний керуючий передаватиме питання про умови продажу на розсуд суду, це також далеко не завжди сприятиме інтересам кредиторів. Наприклад, суд може погодитися з визначенням початкової ціни за балансовою вартістю, яка буде меншою за ринкову (що особливо ризиковано для майна боржників, які вели облік за ПСБО), або встановити невеликий крок аукціону (надавши змогу тим самим формально незначно підняти початкову ціну для зацікавленого покупця). Суд також може дозволити неоднозначне групування лотів за типами майна боржника, що мають орієнтуватися на різні групи потенційних покупців (наприклад, розмістити в одному лоті вантажні й легкові автомобілі чи комерційну й житлову нерухомість).

Цікаво, що принцип найвищої ціни може "бити по своїх" у тому, що стосується недійсності аукціонних правочинів. Зокрема, суд оцінюватиме аукціонний правочин за двома критеріями:

– чи мало місце порушення встановленого порядку підготовки або проведення аукціону, та

– чи виникли або могли виникнути внаслідок цих порушень перешкоди в продажі майна за найвищою ціною.

Оскільки право оскаржити аукціонний правочин матиме будь-яка особа, яка заявить про порушений аукціоном інтерес, новий український спорт "оскарж аукціон" може набути неабияких масштабів, якщо:

– в ЕТС реєструватиметься і сплачуватиме гарантійний внесок учасник – "тафгай", завданням якого є контролювати продаж майна потрібній особі;

– лот продано не потрібній, а іншій особі, "тафгай" заявлятиме суду, що він мав намір сплатити за цей лот більшу ціну, але не зміг цього зробити через процедурні порушення. Знайти останні в українських умовах буде лише справою техніки і знання нюансів роботи авторизованого електронного майданчика.

Отже, нові підходи у формуванні умов продажу будуть кращі за існуючі, але, беззаперечно, далекі від ідеалу. Запровадження ЕТС не вирішуватиме перелічених проблем, адже сама система не впливатиме на умови продажу.

Водночас ЕТС, беззаперечно, вирішуватиме проблему доступності торгів – будь-який охочий може заповнити заявку на участь, сплатити гарантійний внесок і робити ставки, не відходячи від свого комп'ютера чи смартфона. Єдине, що для цього потрібно, – це доступ до Інтернету та, власне, гроші на сплату гарантійного внеску.

Подібні системи з простим доступом до торгів вже проявили свою позитивність у європейських країнах зі специфічними економіками та відносно великою кількістю справ про неплатоспроможність. Зокрема, електронний продаж майна боржників у виконавчих провадженнях і банкрутствах через ЕТС e-leiloes.pt понад три роки діє в Португалії та показує непогані результати (ураховуючи законодавчий ліміт на початкову ціну не меншу, ніж 85 відсотків від базової). Аналогічно зарекомендував себе естонський сервіс oksjonikeskus.ee, що має тримовну підтримку користувачів (естонська, англійська та російська).

У сухому залишку монополізація ЕТС як способу продажу майна банкрутів є правильним і прогресивним кроком. Залишається небагато: не допустити конфліктів між складовими ЕТС – електронними майданчиками та центральною базою даних; мінімізувати можливі процедурні порушення під час формування умов і оголошень про продаж: і, як завжди, не дати можливості формувати судову практику з оскарження аукціонних договорів за принципом абсолютного формалізму, коли через мінорні порушення визнаватимуться недійсними аукціонні продажі, що є ринково виправданими та задовольняють більшість кредиторів. Поки що сподівання на ефективність електронних торгів є виправдано високими, але в українських конкурсних реаліях не слід забувати про принцип Гораціо – зі зростанням багатства зростатимуть і клопоти.

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2018

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua