Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Хто такий Джон Доу й чому з ним так люблять судитися на Заході
Наталія Мінакерман, юрист, патентно-юридичної компанії IPStyle

Порушення авторських прав в Інтернеті практично завжди заганяє потерпілого в глухий кут: що робити і кому скаржитися? Такі "метання" виникають через те, що гаданий порушник – особа, яка іменує себе нікнеймом, чи зовсім неідентифікована особа (анонім). Щоб виплутатися із ситуації, що склалася, та забезпечити реальну можливість для власників авторських прав захистити свої інтереси в судовому порядку, у деяких зарубіжних країнах досить давно використовується т. зв. прийом "John Doe". І ні, це не кіногерой. Джон Доу – це правова концепція, за допомогою якої захист прав інтелектуальної власності від порушень із боку невідомих осіб стає реальним.

Що в імені тобі моєму...

У юриспруденції Джон Доу – це невідома особа, до якої подається позов. Відповідачем з таким іменем може бути як фізична чи юридична особа, так і група таких осіб. Для позначення "незнайомців" у юрисдикціях різних країн уживають різні імена. Наприклад, в Індії – Ашок Кумар, в Італії – Синьйор Россі, у Франції – Месьє Брун. У нас у народі таких осіб називають "Вася Пупкін", "Іван Іванов". У Великобританії також зустрічається поняття рядового/середньостатистичного британця, що англійською звучить як "the man on the Clapham omnibus", тобто "особа з Клепхемського приміського автобуса".

Однак у країнах англосаксонського права, особливо США, Канаді й Австралії, найчастіше застосовується найменування "Джон Доу". При цьому Джон Доу може "змінювати" стать, тобто стає Джейн Доу, а синонімами до парочки Доу можуть виступати Джон і Джейн Роу. Більше того, ці терміни вживаються не тільки у разі правопорушень у сфері інтелектуальної власності, а й у поліцейських розслідуваннях США, зокрема, коли особа жертви невідома.

"Попередником" Джона Доу був Антон Піллер. Так званий "ордер Антона Піллера" – це судовий наказ, який дає право на обшук приміщень й одержання доказів без попередження заздалегідь. Такий прийом використовується для запобігання знищенню відповідних доказів. Ордер став називатися таким чином після судового розгляду Anton Piller KG v. Manufacturing Porcesses Ltd, [1976] у Великобританії. Спір виник між позивачем, німецьким промисловцем Антоном Піллером і відповідачем, який був його агентом в Об'єднаному Королівстві. Позивач виявив таємний зв'язок між агентом й іншими німецькими компаніями з приводу розкриття конфіденційної інформації (докладних планів і креслень продукції Піллера). Для запобігання порушенню своїх прав позивач попросив суд дозволити обшук володінь і приміщень відповідача без попереднього повідомлення останнього, що й було задоволено.

Разом з тим було встановлено основні умови застосування такого ордера:

1) це має бути істотна справа prima facie ("така, що здається достовірною за відсутності доказів на користь іншого");

2) шкода (потенційна або фактична) має бути дуже серйозною для позивача;

3) мають бути чіткі докази того, що відповідач володіє відповідними документами або речами та має реальну можливість їх знищити.

Конструкція "Джон Доу" схожа з правовою природою ордера Піллера. Уся "сіль" Джона Доу полягає в можливості власників прав у сфері інтелектуальної власності подавати заяви та позови на кого-небудь, чия особа невідома.

Під цим юридичним прийомом маються на увазі два поняття:

1) сама невідома особа, що порушує права інтелектуальної власності (відповідач);

2) судовий наказ (John Doe order).

Наказ Джона Доу включає тимчасову заборону і надає власникові товарного знака або авторських прав можливість обмежити майбутню діяльність порушника (наприклад, за допомогою вилучення контрафактної продукції, обмеження доступу до веб-сторінки).

Виходить ситуація, за якої позивач, який не знає особи порушника його прав, звертається до суду з позовом на Джона Доу (певний користувач Інтернету, який розмістив несанкціонований контент). Додатково позивач просить суд видати наказ і зобов'язати особу, яка володіє інформацією про Джона Доу (власника веб-сайта або інтернет-провайдера), надати дані про останнього. У свою чергу позивач зобов'язується використовувати дані про особу Джона Доу виключно з метою судового розгляду. Як тільки інформацію про особу відповідача буде встановлено, Джон Доу поступиться своїм місцем у документах справжньому імені фізичної чи назві юридичної особи.

Судова практика у світі

У судовій практиці США позови на Джонів Доу найчастіше належать до двох категорій справ: щодо (1) спростування неправдивої інформації та дифамації і (2) захисту прав інтелектуальної власності, особливо в мережі Інтернет.

Наприклад, у справі UTV Software Communications Limited v. Home Cable Network Ltd. and Ors. позивач стверджував, що відповідачі (компанія кабельної мережі й інші невідомі особи) без належного дозволу розповсюджували за допомогою мережі Інтернет створений позивачем фільм, права на який йому належали. Суд виніс рішення, заборонивши трансляцію не тільки вже випущеного фільму позивача ("7 Khoon Maaf"), а й іншого ("Thank You"), який на той момент тільки планувався до виходу на екрани.

В Індії судова система активно здійснює захист авторських прав від несанкціонованого копіювання та піратства за допомогою прийому Джон Доу, особливо у сфері Боливудської індустрії, спортивних івентів, музики тощо.

Так, Бомбейський Високий Суд на прохання позивача, компанії Viacom18 видав наказ обмежити доступ до понад 1250 невпізнаних веб-сайтів, щодо яких існувала загроза розміщення піратського контенту до випуску їх останнього майбутнього фільму, а саме "Force-2". Відповідно до такого розпорядження постачальники послуг Інтернету були змушені заблокувати "піратські" веб-сайти (не просто URL-адреси, а веб-сайти повністю) за запитом власника контенту, компанії Viacom18.

Однак варто згадати, що як "побічний ефект" наказу Джона Доу можуть бути порушено права й обмежено діяльність тих осіб, які фактично не вчиняли піратські чи інші такі, що порушують інтелектуальну власність, дії.

Так, у справі Viacom18 одним із Джонів Доу був веб-сайт ("Mad About Movies"), який включав лише огляди фільмів та обговорення і жодним чином не порушував права позивача, однак його також було заблоковано.

Тому в Канаді до видачі "Джон Доу"-ордерів представники судової влади ставляться дуже ретельно. Так, у справі BMG Canada Inc. v. John Doe позивачеві так і не вдалося довести вчинення порушення його авторських прав з боку відповідача. Позивач – одна з компаній-гігантів у сфері музичної індустрії, звернувся до суду проти групи невідомих осіб. Останні, на думку позивача, вчиняли розповсюдження музичних творів компанії на певних сайтах за допомогою мереж Р2Р. З цієї причини позивач звернувся до суду з проханням видати ордер і зобов'язати 5 інтернет-провайдерів (Bell Canada, Rogers Communications, Shaw Communications, Telus і Vidéotron) розголосити інформацію про облікові записи 29 IP-адрес, з яких і було здійснено несанкціоноване завантаження музики. Однак і суд першої інстанції, і Федеральний Суд Канади не задовольнили цю вимогу. Суд вважав, що завантаження музики на сайт не що інше, як просте збереження в комп'ютерній пам'яті інформації, тобто такі дії є використанням творів авторського права в особистих цілях і тому не вважаються порушенням майнових прав позивача.

Канадський суддя фон Фінкенштайн крім умов, перерахованих на початку статті, указав ще кілька умов, існування яких є обов'язковим для видачі ордера на розголошення інформації про Джона Доу:

 

– особа, від якої вимагається розкриття інформації, має бути більше, ніж просто невинний спостерігач (innocent bystander);

– ця особа має бути єдиним джерелом інформації;

– зазначеній особі необхідно розумно компенсувати витрати, пов'язані з виконанням наказу;

– суспільні інтереси, що вимагають для їхнього захисту розкриття інформації, повинні "переважувати" питання щодо дотримання конфіденційності інформації.

Продовжуючи тему розкриття інформації про невідомих порушників – власників IP-адрес, варто розглянути судову справу в штаті Каліфорнія (Malibu Media, LLC v. John Does) від 2016 року. Компанія – виробник фільмів "18+" звернулася до суду проти 19-ти Джонів Доу – стільки IP-адрес було виявлено за допомогою попереднього відстеження, які розповсюджували їхні фільми за допомогою файлообмінника "Бітторрент". Суд, вважавши авторські права позивача порушеними, задовольнив його вимогу: інтернет-провадери були зобов'язані розкрити інформацію про імена та адреси порушників.

Варто також зауважити, що за допомогою ордера Джона Доу можливо захистити права інтелектуальної власності не тільки в мережі Інтернет. Наприклад, у Великобританії суд видав такий наказ у справі Publishing Plc, JK Rowling v. Newsgroup Newspapers Limited. За фактом суд виніс заборону, адресовану будь-якій особі або особам, яка або які мали доступ до копії книги "Гаррі Поттер" (будь-якої її частини) і запропонували британським видавництвам, зокрема "Sun", "Daily Mail", "Daily Mirror", такі частини опублікувати. Суть заборони: утриматися від таких дій без згоди правовласника.

Україна: потенціал

В Україні прийом Джон Доу не знайшов своєї реалізації в судовій практиці. Проблема з інтернет-порушниками авторських прав вирішується за допомогою "східчастого процесу".

Потрібно пам'ятати про можливість досудового врегулювання конфлікту за допомогою "take-down-notice" процедури, яка стала реальною для використання в нашій країні з моменту прийняття Закону "Про державну підтримку кінематографії в Україні".

Цю процедуру закріплено в США на законодавчому рівні майже 20 років, в Україні – тільки кілька місяців. Можливо, і концепція Джон Доу "дійде" до нас згодом.

ВИСНОВОК:

Концепція Джон Доу – це можливість для власника прав інтелектуальної власності ініціювати судове провадження у разі, якщо особа порушника невідома. Більше того, власник прав інтелектуальної власності може просити суд видати наказ про обмеження діяльності порушника. У справах у сфері порушень прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет найчастіше такі накази стосуються блокування URL-адрес або ж веб-сайтів у цілому.

Виходячи зі світової судової практики, важливо пам'ятати, що прийом Джон Доу під час порушення прав інтелектуальної власності в Інтернеті може бути реалізовано лише в разі наявності конкретних доказів:

по-перше, які підтверджують права інтелектуальної власності позивача;

по-друге, які підтверджують реальність порушення та факт шкоди (фактичної чи потенційної). Проблема в тому, що розкриттю інформації про порушників (наприклад, установлення особи за IP-адресою) протипоставлено обов'язок збереження конфіденційності такої інформації особою, у віданні якої така перебуває (провайдер, власник веб-сайта тощо).

Ну а як краще назвати "противника", по суті, неважливо, адже основне завдання такого прийому – ініціювання судового процесу та припинення порушення прав – буде виконано.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua