Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Доступ до публічної інформації: Закон, який дійсно працює!
Анна Куц, юрист, ЮК "ВЕК ЛЕГАЛ ГРУП"

Одним із дієвих способів отримання необхідних відомостей від публічних органів та установ є звернення до них із запитами на публічну інформацію. Таку можливість передбачено Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі – Закон). У цій статті, спираючись на досвід втілення в життя норм Закону, ми висвітлимо особливості використання зазначеного інструменту та дамо практичні поради.

Перш за все, варто зауважити, що використання запитів на публічну інформацію – інструмент, який може стати у пригоді не лише журналістам, а й громадським активістам і пересічним громадянам. Адже Закон не містить розбіжностей між правом на інформацію журналістів і правом на інформацію інших осіб. Тому запити на інформацію можуть бути ефективно використані майже в будь-якій ситуації і будь-якою особою – незалежно від посади, віку, майнового стану тощо.

Приймаючи рішення спрямувати запит на публічну інформацію, слід уникати кількох поширених помилок.

Першою помилкою осіб, що звертаються до публічних органів, є змішування понять "запит на інформацію" та "звернення громадянина".

Запит на інформацію – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (стаття 19 Закону). Тоді як звернення громадянина – це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (стаття 3 Закону України "Про звернення громадян").

Отже, якщо Ваш майбутній лист містить прохання лише надати інформацію – це запит. Якщо ж прохальна частина листа передбачає необхідність вчинити певні дії, визнати певний правовий статус, розглянути певну ситуацію тощо, то це – звернення. Отримавши лист такого змісту, розпорядник інформації розглядатиме такий запит за правилами Закону України "Про звернення громадян" як заяву, клопотання або скаргу.

Ці два правових інструменти істотно відрізняються строками розгляду – п'ять робочих днів для запиту, один місяць для звернення – а також відповідальністю адресата за ненадання відповіді. Отже, радимо формулювати запит лише у контексті надання інформації.

 

Яку інформацію можна запитувати?

 

Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (стаття 1 Закону).

Отже, ключовими ознаками публічної інформації є те, що розпорядники інформації отримали або створили її під час виконання своїх обов'язків – або просто володіють нею; також вона повинна бути відображена та задокументована.

Слід звернути увагу на те, що Закон забороняє обмежувати доступ до інформації щодо розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (частина 5 статті 6 Закону).

Окрім того, звертаємо увагу, що можна просити не лише інформацію як таку, а й належним чином засвідчені копії документів, що її підтверджують.

Наведемо приблизний і аж ніяк не повний перелік інформації, яку можна одержати за допомогою запитів на публічну інформацію:

– щодо власників, користувачів, набувачів державного або комунального майна, умов його використання – як на сьогодні, так і в минулому;

– щодо укладених розпорядником договорів, їх умов, контрагентів та умов їх вибору;

– щодо прийнятих розпорядником рішень, підстав їх прийняття, виконання обов'язку з оприлюднення цих рішень;

– статистичні дані відповідно до компетенції розпорядника, певною мірою – "звітна" інформація на підтвердження виконання розпорядником своїх обов'язків;

– напрямів використання бюджетних коштів;

– нормативно-правова база з певного питання, а також порядок дій особи з метою одержання певного юридично значущого результату.

Застерігаємо щодо подання запитів, надання інформації за якими є завідомо нездійсненним: наприклад, фізично неможливо надати перелік усіх об'єктів комунальної власності міста, яких існують мільйони. Варто конкретизувати запит до фізично реальних меж.

Чи містить Закон обмеження? Яку інформацію не можна отримувати?

Може обмежуватися доступ до конфіденційної, службової та таємної інформації. Але перш ніж обмежити доступ до інформації, розпорядник повинен застосувати до неї так званий трискладовий тест:

1. Чи обмежує він доступ до інформації в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя?

2. Чи може розголошення інформації завдати істотної шкоди цим інтересам?

3. Чи переважає шкода від оприлюднення такої інформації над суспільним інтересом в її отриманні?

Детальніше про особливості трискладового тесту варто ознайомитися в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" від 29.09.2016 р. № 10 (далі – Постанова № 10).

Чи має правове значення статус журналіста для отримання публічної інформації?

Як уже зазначалося, на рівні Закону особливостей доступу журналістів до публічної інформації не встановлено.

Разом з тим статус журналіста може мати значення у разі виникнення спірних питань. Зокрема, відповідно до Постанови № 10, якщо інформацію запитує журналіст або особа, яка, користуючись сучасними засобами комунікації, створює майданчик для суспільного обговорення важливих питань, систематично інформує суспільство про суспільні події, представник громадської організації, це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної інформації.

Отже, Ви вирішили звернутися із запитом на публічну інформацію.

Крок 1. Визначаємо належного розпорядника інформації

Коло розпорядників публічної інформації визначено статтею 13 Закону. Проаналізувавши її, можна зробити висновок, що розпорядники інформації поділяються на кілька груп.

Перша група – розпорядники всієї публічної інформації, яка перебуває в їхньому володінні. До них належать усі державні органи; усі органи місцевого самоврядування; усі інші суб'єкти, які виконують владні управлінські функції згідно із законом і приймають рішення, обов'язкові для виконання.

Щодо органів місцевого самоврядування доцільно звернути увагу на роз'яснення норм Закону, які містяться в пункті 2.3 – 2.4 Постанови № 10. Зокрема, не є розпорядниками публічної інформації в розумінні Закону народні депутати України, депутати місцевих рад і Верховної Ради АРК, голови районних, обласних рад, сільський, селищний, міський голова, судді, прокурори, державні виконавці тощо. Тобто, обираючи розпорядника, слід надавати перевагу органам, а не посадовим особам.

Друга група – розпорядники інформації щодо використання бюджетних коштів. Такими розпорядниками є юридичні особи, які фінансуються з державного або місцевого бюджетів. Наприклад, комунальне підприємство "Жилкомсервіс" зобов'язане надати інформацію, яка сума коштів була ним витрачена на озеленення вулиці Квітневої, а яка – на ремонт дитячого майданчика біля будинку № 10.

Третя група – розпорядники інформації, що пов'язана з виконанням ними делегованих владних повноважень. Це можуть бути повноваження з надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг; надаються такі повноваження згідно із законом чи договором. Наприклад, заклади освіти, заклади охорони здоров'я, заклади надання соціальних послуг інвалідам та іншим незахищеним верствам населення.

Четверта група – природні монополісти, а також ті суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або мають спеціальні, виключні права. Вони є розпорядниками інформації щодо умов постачання товарів, послуг і цін на них.

З повним реєстром природних монополістів можна ознайомитися на сайті Антимонопольного комітету: "Зведений перелік суб'єктів природних монополій". До цієї категорії суб'єктів належать суб'єкти господарювання, що займаються діяльністю у сфері централізованого постачання і водовідведення, транспортування теплової енергії, розподілу природного газу, передачі електричної енергії тощо. Наприклад, АК "Харківобленерго" має надавати інформацію щодо умов передачі електроенергії.

Додатково Закон прирівнює до розпорядників інформації тих суб'єктів господарювання, які володіють інформацією: про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян, іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Цікавим нюансом законодавства про доступ до публічної інформації є те, що воно не обмежується одним Законом: насправді обов'язки діяти в порядку, передбаченому цим Законом, розосереджені в різноманітних нормативно-правових актах, які регулюють діяльність багатьох суб'єктів.

Наприклад, Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зобов'язує фінансові установи надавати інформацію споживачам фінансових послуг у порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Обираючи певного розпорядника інформації, Вам необхідно чітко усвідомлювати, чому Ви запитуєте потрібну Вам інформацію саме в нього. Аби Ваш запит приніс очікуваний результат, варто заздалегідь ознайомитися з повноваженнями адресата, упевнитися, що він є компетентним у питанні, яке Ви перед ним ставите.

Якщо ж Ви припустилися помилки і подали запит до особи, яка не володіє запитуваною інформацією, то жодних непоправних наслідків це не матиме.

Адже у разі якщо Вами було подано запит до неналежного розпорядника, то згідно з частиною 3 статті 22 Закону в нього виникає обов'язок переслати Ваш запит належному розпоряднику і одночасно повідомити про це Вас.

Якщо розпорядник не надає інформацію, а у відповіді зазначає, що нею володіє інший суб'єкт – норми частини 3 статті 22 Закону він не дотримався.

Крок 2. Подання запиту

Закон надає можливість подавати запит як у письмовій, так і в усній формі, телефоном, факсом, електронною поштою тощо. Право вибору форми запиту належить запитувачу, проте ми рекомендуємо подавати запит у письмовій формі або електронною поштою, якщо розпорядник її має.

Як показує практика, багато розпорядників розробляють форму запиту, користуючись нормою частини 6 статті 19 Закону. Разом з тим ми звертаємо увагу, що використання форм є правом запитувача, а не обов'язком. Форми розробляються "з метою спрощення процедури оформлення письмових запитів", а не як додаткова підстава для відмови в наданні інформації.

Єдині вимоги до запиту – це перелік відомостей, який повинен бути в ньому зазначений. Керуючись статтею 19 Закону, у запиті Вам необхідно вказати:

– Ваше ім'я або найменування юридичної особи, від якої Ви подаєте запит;

– поштову адресу або адресу електронної пошти;

– номер засобу зв'язку, якщо такий є;

– загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо Вам це відомо;

– підпис і дату (якщо Ви подаєте запит у письмовій формі).

Варто пам'ятати, що виконання цих вимог не повинно впливати на виконання розпорядником свого обов'язку. Метою таких вимог є не встановлення особи запитувача, а можливість контакту з ним (пункт 9.6 Постанови № 10). Не потрібно додавати копій паспорта, ідентифікаційного коду, підтверджувати підпис тощо.

Як слушно тлумачить норми Закону ВАС у Постанові № 10: "При вирішенні питання щодо того, чи надавати інформацію у відповідь на запит, будь-який розпорядник інформації повинен акцентувати увагу не на особі запитувача чи обставинах його життя, а виходити з того, що така інформація розкривається необмеженому колу осіб".

Окрім того, ми рекомендуємо окремо зазначити в запиті ту форму, в якій Ви бажаєте одержати відповідь. Адже деякі розпорядники можуть надати інформацію в телефонному режимі і вважати, що виконали свій обов'язок.

Тому з метою уникнення непорозумінь, обираючи форму надання відповіді, ми радимо просити інформацію у двох формах:

– у письмовій формі на поштову адресу – такий варіант є особливо доцільним, якщо надану інформацію Ви плануєте використовувати в подальших юридичних справах;

– в електронній формі на електронну пошту – таке прохання є додатковим засобом контролю за тим, аби розпорядник інформації дотримувався строків її надання. Справа в тому, що недобросовісний розпорядник може не надавати Вам інформацію протягом тривалого часу, зазначивши у відповідному журналі вихідної кореспонденції, ніби він надав Вам відповідь на запит. Вимога щодо використання електронної пошти блокує таку можливість, оскільки засоби електронної пошти містять чітку та недвозначну інформацію про дату та час відправлення листа.

Як зазначає ВАС у пункті 10.1, 10.3 Постанови № 10, у разі якщо запитувач просить надати відповідь на електронну адресу, розпорядник інформації повинен з дотриманням вимог діловодства оформити лист-відповідь (поставити підпис, указати посаду, дату і номер реєстрації листа) та надіслати його у сканованому вигляді на електронну адресу запитувача.

Окрім чіткого розуміння вимог до форми запиту, маємо кілька порад щодо його змісту. Жодною нормою чинного законодавства таких обов'язків не передбачено. Проте є певні секрети практики подання запитів, напрацьовані протягом років роботи з ними.

По-перше, існує інформація, яку доцільно запитати незалежно від змісту Вашого основного запиту. Це – перелік категорій інформації, віднесених розпорядником до службової – із наданням належним чином засвідченої копії; це прізвище, ім'я, по батькові та посада особи, відповідальної за забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; і нарешті, це нормативно-правовий акт, яким розпорядник затвердив норми витрат на копіювання та друк документів, які потрібні для надання відповіді на запит.

Така інформація стане в пригоді в майбутньому з кількох причин: Ви матимете контакти особи, яка безпосередньо відповідає за розгляд запиту; матимете можливість протидіяти спробам розпорядника безпідставно віднести інформацію до службової; і нарешті, Ви матимете чітке уявлення про порядок оплати витрат на копіювання та друк документів, якщо запитуєте великі обсяги інформації.

По-друге, варто продемонструвати свою обізнаність у галузі законодавства про доступ до інформації, послатися на норми щодо строків надання відповіді, обов'язку розпорядника надати її тощо.

По-третє, для уникнення спірних питань варто заздалегідь обґрунтувати, чому Ви звертаєтесь саме до цього розпорядника, чому він повинен відповідно до Закону володіти цією інформацією та надати її Вам. У цьому Вам допоможуть норми профільних законів, що передбачають компетенцію та повноваження кожного конкретного розпорядника.

Наприклад, підпункт 7 пункту "б" частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносить до відання виконавчих комітетів місцевих рад визначення території для розміщення відходів відповідно до законодавства. Отже, цей розпорядник зобов'язаний володіти інформацією щодо виконання ним цього обов'язку та територій, які він визначив.

По-четверте, у разі якщо Ви маєте кілька питань до розпорядника, не варто перераховувати їх одним рядком. Це дасть можливість недобросовісному розпоряднику надати лише частину інформації. Ефективніше розподілити питання за кількома запитами – адже Закон не встановлює обмежень щодо кількості запитів, які може подавати особа. Якщо Ви все ж таки подаєте один запит, то варто принаймні розділити питання на кілька пронумерованих пунктів.

По-п'яте, якщо характер інформації має неоднозначний характер щодо режиму доступу до неї, то не зайвим буде коротко обґрунтувати, чому запитувані відомості не належать до інформації з обмеженим доступом.

Наприклад, запитуючи перелік прізвищ, імен, по батькові осіб, які отримали матеріальну допомогу / земельні ділянки / квартири за рахунок державного або місцевого бюджету, варто послатися на статтю 6 Закону, яка забороняє обмежувати доступ до цієї інформації.

Слід також пам'ятати, що право на інформацію не пов'язується з тим, чи стосується ця інформація запитувача особисто; Ви не зобов'язані пояснювати причину подання запиту в силу частини 2 статті 19 Закону.

Однією з можливостей, які Ви маєте на стадії складання запиту, є прописати в ньому клопотання про термінове опрацювання на підставі частини 3 статті 20 Закону. Таке право передбачено, якщо запитувана інформація необхідна для захисту життя чи свободи особи, стосується стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян. Якщо такі обставини дійсно мають місце і Ви обґрунтуєте їх існування належним чином, то запитувач повинен буде надати Вам інформацію протягом 48 годин з дня отримання запиту.

І нарешті, кілька технічних аспектів подання запитів. Обираючи спосіб подання, необхідно переслідувати мету: залишення у Вас доказів подання запиту. Якщо Ви маєте можливість відвідати установу розпорядника особисто, то варто подати запит через канцелярію та одержати примірник запиту із штампом і підписом особи, яка прийняла кореспонденцію. Якщо Ви подаєте запит поштою, то слід подавати його рекомендованим листом, якому поштова установа надасть індивідуальний номер поштового відправлення. За номером поштового відправлення Ви матимете можливість відстежити на сайті "Укрпошти", чи отримав розпорядник Ваш запит, чи розпочався строк надання відповіді.

Крок 3. Чекаємо відповідь: типові ситуації

Перша ситуація – стандартна – надання відповіді по суті запиту у встановлений строк. П'ять робочих днів – саме такий строк має розпорядник інформації на надання Вам відповіді на запит відповідно до закону.

Разом з тим Закон передбачає можливість другої ситуації – продовження цього строку розпорядником до 20 робочих днів. Таке право надається розпоряднику, якщо запит потребує "пошуку інформації серед значної кількості даних" або стосується надання "великого обсягу інформації". Як бачимо, ця норма насичена оціночними поняттями, що може викликати непорозуміння, адже жодним актом не визначається, яка кількість даних є значною і який обсяг інформації – великим.

У будь-якому разі, не слід забувати, що розпорядник повинен обґрунтувати таке продовження та письмово повідомити про це Вас протягом 5 робочих днів з дня, коли він отримав запит (частина 4 статті 20 Закону).

Третя ситуація – спрямування запиту належному розпоряднику на підставі частини 3 статті 22 Закону, про що вже зазначалося раніше. Наприклад, майно, про яке Ви запитуєте, перебуває на балансі іншого органу.

І нарешті, четверта і найбільш прикра ситуація – відмова в задоволенні запиту. У яких випадках відмова буде законною?

У разі неволодіння і відсутності обов'язку в розпорядника володіти інформацією, щодо якої було зроблено запит. Тут варто згадати про нашу пораду – заздалегідь обґрунтувати в запиті, з посиланнями на норми закону, чому запитувана інформація – в компетенції розпорядника. Як зазначає ВАС у пункті 12.3 Постанови № 10, відмова в цьому випадку є законною виключно в тому разі, якщо одночасно наявні дві умови: відсутність інформації у володінні розпорядника та відсутність у нього обов'язку володіти нею.

– У разі якщо запитувані відомості належать до інформації з обмеженим доступом. Знову-таки, не варто вірити на слово розпоряднику. Відповідно до пункту 12.2 Постанови № 10 відмова у доступі до інформації у зв'язку з обмеженим до неї доступом можлива лише після проходження так званого трискладового тесту.

– Якщо Ви не оплатили фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком. Посилатися на цю підставу розпорядник може лише в тому разі, якщо задоволення запиту передбачає виготовлення копій більше 10 сторінок і – обов'язково! – якщо розпорядник встановив розмір плати за копіювання або друк (наприклад, існує рішення місцевої ради про встановлення розмірів плати). До того ж необхідною обставиною є повідомлення розпорядником Вас про розмір та способи оплати зазначених витрат (пункт 12.4 Постанови № 10). За відсутності цих обставин розпорядник не має права Вам відмовити. Також він не має права відмовити, якщо запитано інформацію про особу або якщо інформація становить суспільний інтерес.

– У разі недотримання вимог до запиту (ім'я, телефон, адреса, опис інформації, дата, підпис).

Отримавши відмову в задоволенні запиту, ми радимо ознайомитися не лише з її змістом, а й з її формальними реквізитами. Зокрема, відповідно до Закону відмова повинна містити П. І. Б. і посаду особи, відповідальної за розгляд запиту, дату та мотивовану підставу відмови, порядок оскарження відмови, підпис. Надається відмова виключно в письмовій формі. У разі якщо Ви отримали відмову, яка не має зазначених реквізитів, то вона не відповідає вимогам частини 4 статті 22 Закону.

Можливий також і п'ятий варіант відповіді розпорядника – відповідь, що інформація може бути одержана із загальнодоступних джерел. Наприклад, Ви запитали державний орган про дні та години прийому громадян його посадовими особами, а Вам надали відповідь, що така інформація є на сайті / висить на дверях / тощо. Слід пам'ятати, що така відписка автоматично вважається неправомірною відмовою в наданні інформації! Так само, як і відповідь не по суті запиту.

Крок 4. Захищаємо свої права у разі порушення

Уявімо ситуацію, коли запитувач так і не дочекався відповіді на свій запит або ж отримав безпідставну відмову в задоволенні свого запиту. Як захистити свої права в такому випадку?

Спираючись на практику роботи із запитами, можна виокремити два шляхи захисту права на інформацію: звернення до представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та звернення до суду з позовом до розпорядника інформації.

Розглянемо кожен із варіантів більш детально.

1. Звернення до представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кінцевою метою такого звернення є притягнення розпорядника інформації до відповідальності за адміністративне правопорушення. Зокрема, у Кодексі України про адмінправопорушення є чудова стаття 2123, яка передбачає відповідальність у вигляді штрафу від 425 до 850 гривень за такі порушення:

ненадання відповіді на запит на інформацію,

ненадання інформації,

неправомірна відмова в наданні інформації,

необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом,

несвоєчасне або неповне надання інформації,

надання недостовірної інформації.

Як бачимо, нормою цієї статті охоплено практично всі можливі варіанти незаконної поведінки недобросовісного розпорядника інформації.

Справу про таке правопорушення розглядають судді місцевих судів, а протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (статті 221, 255 Кодексу).

Отже, аби захистити своє право шляхом ініціювання процедури притягнення порушника за статтею 2123 Кодексу, необхідно подати заяву до представника Уповноваженого, вказавши: розпорядника інформації, дату та спосіб звернення до нього, додати копію опису вкладення поштового відправлення або примірник запиту із позначкою про прийняття запиту розпорядником, а також описати вчинене порушення.

Представник Уповноваженого ВРУ розпочинає збір доказів для складання протоколу, звертається до розпорядника, одержує від нього інформацію про роботу із Вашим запитом і складає протокол у разі наявності для цього підстав.

Звертаємо увагу, що можливість притягнення порушника до цього виду відповідальності обмежена строком – три місяці з дня вчинення порушення. Тому діяти слід оперативно. Перевагою цього варіанта є безкоштовність, недоліком – те, що провадження спрямовано більшою мірою на покарання порушника, аніж на надання Вам відповіді.

Якою мірою поширеним є такий засіб захисту? Якщо звернутися до даних Єдиного реєстру судових рішень, то можна побачити, що станом на день написання цієї статті в ньому міститься 210 постанов у справах про адміністративні правопорушення за категорією "Порушення права на інформацію", прийнятих за період з 01.01.2017 р. по 13.04.2017 р.

2. Звернення до суду з адміністративним позовом із вимогою визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати надати інформацію.

Цей варіант буде до вподоби тим запитувачам, для яких більш пріоритетним є отримання інформації, аніж покарання порушника. Пункт 7 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства відносить спори з розпорядником щодо доступу до публічної інформації до юрисдикції адміністративних судів. Тому для захисту свого права у такий спосіб необхідно подати адміністративний позов до розпорядника інформації.

Керуючись частиною 2 статті 23 Закону, Ви можете оскаржити бездіяльність, порушення строків, безпідставну відмову, відстрочку та інші незаконні діяння розпорядника.

Доволі істотною особливістю є можливе коло відповідачів: як зазначив ВАС у пункті 11 Постанови № 10, оскільки за Законом до кола розпорядників інформації належать не тільки суб'єкти владних повноважень, а й інші суб'єкти права, то наявність суб'єкта владних повноважень як сторони не є обов'язковою ознакою цієї категорії спорів. Тобто позов можна подавати до будь-якого розпорядника публічної інформації, навіть якщо він не є суб'єктом владних повноважень.

Втім, за подання адміністративного позову з немайновою вимогою доведеться сплатити судовий збір у розмірі 640 гривень (для фізичних осіб) або 1600 гривень (для юридичних осіб).

У результаті, за умови належного обґрунтування позову, запитувач має можливість одержати рішення суду, яким розпорядника буде зобов'язано надати інформацію за запитом.

Також звертаємо увагу, що Законом не заборонено використовувати два засоби захисту одночасно, навіть навпаки – факт накладення адміністративного стягнення за статтею 2123 Кодексу матиме величезну доказову силу для адміністративного суду під час розгляду Вашого позову.

Щодо поширеності такого засобу захисту – згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, за період з 01.01.2017 по 13.04.2017 в Україні було винесено близько 250 постанов в адміністративних справах за позовами щодо доступу до публічної інформації.

ВИСНОВОК:

Спираючись на досвід роботи із запитами на публічну інформацію – як з боку запитувачів, так і з боку розпорядників – маємо визнати, що механізм доступу до публічної інформації дійсно працює в більшості випадків. На практиці є поширеними ситуації, коли саме завдяки запитам на публічну інформацію розпорядники приділяють більшу увагу тим напрямкам роботи, до яких існує підвищений суспільний інтерес. Інакше кажучи, запити стають важелем впливу на публічні органи та установи. Спрямування запитів дає можливість сформувати у посадових осіб публічних установ більш відповідальне ставлення до роботи, відчуття контролю громадськості за їхніми діями. Ми бачимо в цьому ознаку розвитку громадянського суспільства в Україні і, безумовно, позитивне явище.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua