Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
Акт тижня: Порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції
Катерина Красильникова, адвокат, ЮК "ВЕК ЛЕГАЛ ГРУП"

Зростання напруження на Сході України у зв'язку з блокадою постачання товарів, в основному вугілля, вимагало від керівництва Держави, зокрема Уряду, вжиття відповідних заходів. Такі заходи отримали своє втілення у вигляді доволі сумнівного за змістом нормативно-правового акта – постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції" від 01.03.2017 № 99 (далі – Порядок).

Зазначеним нормативно-правовим актом встановлено, що переміщення товарів через лінію зіткнення здійснюють у визначених для цього місцях фізичні особи та суб'єкти господарювання з дотриманням положень цього Порядку та норм законодавства. Дія порядку поширюється нібито лише на регулювання постачання товарів із території та на територію проведення АТО, а саме:

– харчових продуктів у визначенні Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів", які переміщуються в складі гуманітарних вантажів;

– лікарських засобів у визначенні Закону України "Про лікарські засоби" та виробів медичного призначення, які переміщуються в складі гуманітарних вантажів;

– товарів і продукції (у тому числі тих, що забезпечують функціонування й обслуговування або є необхідними у виробничому процесі) металургійної, гірничозбагачувальної, вугледобувної та енергогенеруючої галузей, об'єктів критичної інфраструктури за переліком та обсягами (вартість, вага, кількість), які затверджують спільним рішенням МТОТ і Мінекономрозвитку.

Порядок чітко розмежовує, що фізичні особи мають право переміщувати товар у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі автомобільним транспортом за переліком та обсягами (вартість, вага, кількість), що затверджуються МТОТ, а ось суб'єкт господарювання для переміщення товарів повинен бути внесений до переліків підприємців, які здійснюють переміщення товарів, відповідно до цього Порядку.

Таким чином, для підприємців (незалежно від форми власності), які планують або вже здійснюють торгівлю на території проведення АТО, Порядок стає таким собі посібником, який говорить, що та як їм потрібно зробити для провадження господарської діяльності в частині торгівлі в зоні АТО: направити відповідні заяви до ДФС, додатково зареєструватися, подати відповідні заявки на переміщення товарів, пройти перевірки й отримати відповідні дозволи. На перший погляд, нічого екстраординарного, зважаючи на ситуацію та місце проведення господарської діяльності.

Звісно, прийняття Порядку жодним чином не спрощує життя суб'єктам господарювання в частині проходження бюрократичних процедур, що передують фактичному переміщенню товару. Проте навзаєм такі суб'єкти отримують певні гарантії безпеки, якщо взагалі такий критерій можна застосовувати, коли йдеться про непідконтрольну територію.

Згідно з Порядком рішення про розгляд поданих матеріалів суб'єктами господарювання та внесення останніх до відповідних переліків на переміщення товарів приймає Координаційний центр упродовж не більш як 10 робочих днів. Зважаючи на ситуацію, що склалася навколо переміщення товарів, і високу заполітизованість проблеми, розраховувати на неупередженість прийняття таких рішень не варто. Зокрема, підприємці, що мають намір переміщувати товари в зоні проведення АТО, позбавлені права на оскарження рішень Координаційного центру та притягнення до відповідальності осіб, уповноважених на прийняття рішення про надання/ненадання дозволу на переміщення товару. Отже, маємо ситуацію, де колегіальний орган – колегіальна відповідальність (яка, своєю чергою, не передбачена Порядком чи будь-яким іншим спеціальним законодавством).

До позитивних моментів можна зарахувати те, що нарешті положеннями Порядку встановлено режим направлення гуманітарної допомоги на територію проведення АТО, зокрема переміщення товарів для провадження дрібнооптової та роздрібної торгівлі в гуманітарно-логістичних центрах здійснюють суб'єкти господарювання, місцезнаходження яких зареєстровано на території України (крім тимчасово неконтрольованої території та тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя). Крім того, постачання товарів гуманітарного призначення відбувається за спрощеною процедурою.

З прийняттям Порядку кардинальних змін зазнає вугільний ринок. Відтепер постачання вугілля має відбуватися за окремою процедурою: лише залізничним транспортом, з відповідними заявами, перевірками, дозволами та контролем, з повідомленням енергетичними компаніями Координаційного центру про закупівлю вугілля в його видобувачів.

Отже, що ми маємо: по-перше, черговий переділ вугільного ринку та фактичне встановлення монополії; по-друге, після прийняття Порядку учасники торговельної блокади "ЛДНР" порушують чинне законодавство й фактично стають злочинцями. Якщо про силове врегулювання конфлікту щодо блокади торгівлі з окупованими територіями лише говорили, то на вирішення проблеми в межах правового поля шляхом притягнення до відповідальності активістів та учасників блокади – є певне підґрунтя. Тож у цьому випадку подальший розвиток подій залежить від політичної волі керівництва Держави. Чи можна назвати такі дії Уряду компромісом з організаторами блокади постачання вугілля з окупованої території? Навряд чи.

Проаналізувавши комплексно постанову Кабміну від 01.03.2017 № 99 можна зробити висновок, що положення Порядку суперечать не лише низці нормативно-правових актів, а й самі собі.

Наприклад, Порядком та іншими нормативно-правовими актами встановлено, що зона АТО/розмежування – це тимчасово неконтрольована територія, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Тож норма про те, що уповноважені органи від ДФС, СБУ тощо, ЯКІ НЕ ДІЮТЬ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ, здійснюватимуть певний контроль, перевірятимуть ті чи інші факти діяльності суб'єктів господарювання, наприклад наявність суб'єкта господарювання за місцезнаходженням, – звучить абсурдно.

Варто зазначити, що розпорядженням Кабміну "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" від 07.11.2014 № 1085-р чітко визначено територію, де не діють органи державної влади. Відповідно до Порядку, щоб увезти (вивезти) товари на територію проведення АТО та лінію зіткнення, суб'єкти господарювання мають подати відповідні заяви до органів ДФС, а останні мають перевірити відповідність суб'єкта господарювання таким ознакам:

1) зареєстроване місцезнаходження та перебування на податковому обліку на території України (крім тимчасово неконтрольованої території та тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя);

2) не має заборгованості зі сплати податків перед державним і місцевими бюджетами;

3) має єдиний цикл виробництва, реалізації продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру на території України (крім тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя) і на тимчасово неконтрольованій території;

4) проводить розрахунки з використанням лише внутрішньодержавної платіжної системи.

Стосовно першої вимоги/ознаки: перереєстрація підприємства на території, підконтрольній органам державної влади України, не завжди можлива з одночасним перенесенням фактичного місця проведення господарської діяльності (неможливість перевезення виробничих потужностей), тому вимога "перереєстрації" фактично є мертвою нормою – юридичну адресу змінили, а виробництво перебуває на окупованій території.

Щодо третьої та четвертої ознак: підприємства, які розташовані в зоні проведення АТО, але зареєстровані на території, підконтрольній Україні, і сплачують податки до державного та місцевого бюджетів, для забезпечення функціонування виробництва на окупованій території змушені сплачувати "податки" за встановленими терористичними організаціями порядками. Проте відповідно до Закону України "Про боротьбу з тероризмом" від 20.03.2003 № 638-IV сплата "данини" бандугрупуванням уже кваліфікується як фінансування тероризму. Таким чином, є підстави вважати положення Порядку такими, що суперечать чинному законодавству України та не підлягають фактичному виконанню.

Згідно з п. 17 Порядку Координаційний центр відмовлятиме в наданні дозволу на переміщення товару суб'єктам господарювання у випадку, коли:

– товар віднесено до заборонених для переміщення;

– наявна інформація про те, що товар буде використано для провадження терористичної діяльності, учинення іншого злочину, або про причетність власника чи отримувача товару до не передбачених законом збройних (воєнізованих) формувань, або про використання коштів за поставлений товар для фінансування тероризму;

– наявна інформація про порушення отримувачем та/або постачальником товару бюджетного, податкового та/або митного законодавства;

– власник та/або отримувач товару відсутній за адресою, що міститься у відомостях, унесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, або наявні інші обставин, що унеможливлюють встановлення місцезнаходження власника та/або отримувача товару;

– надано недостовірну інформацію про заявника та/або товар.

На перший погляд, нібито все прозоро та зрозуміло, якби не низка "АЛЕ"! Зі сплатою податків і зборів до державного бюджету все зрозуміло: за допомогою відкритих реєстрів платників податків перевірити наявність боргів перед бюджетом неважко, хоча тут також є законодавчі нюанси, які допускають направлення фінансової звітності суб'єктами господарювання, що перебувають на території проведення АТО, з порушенням установлених законом строків без фінансових санкцій. Проблема в іншому – навряд чи товар, який перетинає лінію розмежування, буде передано за підписом лідерів терористичних організацій. Тому встановити кінцевого бенефіціара де-юре нелегко навіть на території, підконтрольній українській владі, тим паче фантастичним буде процес встановлення реального власника товару на окупованій території.

Звісно, Порядок постачання товару на (з) окуповану територію передусім лобіює інтереси не звичайних постачальників продовольства / гуманітарної допомоги та ліків, а насамперед легалізує діяльність олігархічного вугільного та металургійного бізнесу. Вважаю неприйнятними дії Уряду країни, що перебуває в стані війни, щодо налагодження повноцінного, законодавчо закріпленого(!) процесу торгівлі з підприємствами, діяльність яких Уряд не контролює.

Положення п. 22 Порядку в частині "винятковості випадків" прийняття рішень Координаційного центру "без обмежень" щодо переміщення товарів повністю перекреслює всі закріплені в Порядку норми та "благородні" наміри. Винятковими випадками, на думку авторів документа, є мета – подолання наслідків виникнення особливих соціальних та економічних обставин, що загрожують життю й здоров'ю людей, порушують НОРМАЛЬНІ умови життєдіяльності. Тобто проведення антитерористичної операції (посилаючись на офіційну назву фактичної війни на Сході) – це звичайний, буденний стан речей, який не несе загрози життю та здоров'ю людей?

ВИСНОВОК:

Отже, маємо повну законодавчу нісенітницю: з одного боку, установлено торговельні "правила гри" на окупованій території, з іншого – їх скасовано й закріплено "базарні" стосунки з терористами/загарбниками/"бізнес-партнерами" за принципом "як домовимося"! У ЗМІ неоднократно звучать заяви представників Уряду й Адміністрації Президента про колосальні збитки від дій учасників торгівельної блокади окупованих територій, що загрожує економічним колапсом загальнодержавного масштабу. Проте з 2014 року Уряд не вжив жодних заходів щодо зменшення ризиків енергозалежності економіки України від постачання вугілля антрацитової групи, натомість зроблено все можливе де-юре й де-факто для формування повноцінного торговельно-економічного середовища між Державою та "невизнаними республіками". Тож питання "ЧОМУ?" лишається риторичним.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Контакти редакції:
uz@ligazakon.ua